Розділ чотирнадцятий

У юдейському календарі — Пейсах Шені, або ж «Друга Пасха», свято, визначене Торою на 14-й день місяця ійяр для тих, хто не міг святкувати з усіма й символ другого шансу, даного Господом. Бенедикт XVI відвідує Йорданію, де на горі Небо, з якої Мойсей побачив Землю Обітовану, говорить про нерозривні узи, що об’єднують Церкву і єврейський народ. В Іспанії якийсь везунчик виграв у лотерею 126 мільйонів євро, у Каліфорнії виготовили найменшу електричну лампочку на світі, а британські сікхи в поліції вимагають створення куленепробивного тюрбана. Залишається тільки місяць до європейських виборів, згідно з опитуваннями «Громадянська платформа» перемагає «Закон і справедливість» 47:22 у процентному відношенні. Сандомир живе гелікоптером каналу TVN, що літає над містом, історією есбека, який переслідує опозицію і чия охоронна фірма обслуговує церковні об’єкти та — як і весь регіон — виявленням у Тарнобжегу першого випадку свинячого грипу в Польщі. Поліція затримує двох 16-річних підлітків за курінням «наркотичної трави», зате єпископ Едвард Франковський висвячує сімнадцятьох нових дияконів, отож рівновагу збережено. Весна в розпалі, уранці ще падав дощ, але вечір чудовий, теплий і сонячний, знайти вільний столик на ринку неможливо.

Мабуть, не було в Польщі кращого місця, щоб провести лінивий весняний вечір за кухлем пива, ніж затінена каштанами тераса «Кордегардії», яку бувальці звали «Кордою». Трохи піднята над рівнем ринку й через те наче відокремлена, вона була ідеальна, аби звідти спостерігати за туристами, що облягали ратушу, молодятами, які позували перед об’єктивами, гімназистами, немовби приклеєними до своїх мобілок, а також приклеєною до цукрової вати дітлашнею й закоханими, так само приклеєними одне до одного.

Прокурор Теодор Шацький чекав, доки Бася повернеться з туалету й відверто витріщався на людей довкола. Як завжди, він заздрив їхній життєрадісності, почувався сентиментальним і сумним. Якраз біля нього, коло перил тераси сиділа місцева пара закоханих, які у своєму почутті нагадували підлітків, хоч обом було далеко за п’ятдесят. Він — енергійно-директорського вигляду, у розхристаній сорочці, вона — у барвистій блузці, із задиркуватою привабливістю, на якій не позначилися роки стояння на кухні й виховання нащадків. Вони без угаву обговорювали справи дітей, яких виростили, мабуть, трійко, судячи з мальовничих описів життєвих перипетій, усім було під тридцять, усі жили у Варшаві. Про себе не обмовилися жодним словом, весь час тільки про доньок, зятів та онуків, що ті роблять, чого не роблять, що їм вдається, може вдатися або й ні. Він був радше мовчазний і погідно налаштований, вона часом накручувала себе й змальовувала песимістичні сценарії, тоді він, кахикнувши, озивався: «А що ти, Ганю, можеш про це знати!» Вона на мить змовкала, аби дати йому можливість натішитися тим, що він, її Здзіслав, звісно, усе знає краще, а вона, ну що їй справді про це відомо, і тоді продовжувала свій монолог. Спостерігати за ними й підслуховувати було так приємно, що Шацький аж посміхнувся, та водночас йому зробилося прикро. Щоб стати такою парою, потрібні виплекані протягом десятиліть кохання й ніжність. Він одну свою родину знищив, на другу був уже застарий, не дано йому дожити до старості з людиною, з якою ділив усе попереднє життя.

Якби ж то він був молодший на ці десять років. В іншому куточку саду обмінювалася ніжностями якраз така пара. Обоє виглядали досить молодо, але їм було не менше тридцяти. У перший момент Шацький подумав: «Моє покоління», — але відразу виправився. Це більше не твоє покоління, прокуроре, ти знаєш напам’ять усі пісні Качмарського, а для них музика починається від Курта Кобейна. Ти був дорослим, коли з’явився перший номер «Виборчої», а для них це була якась там газетка, принесена додому батьками. Небагато на світі поколінь, для яких усього десятирічна різниця означає те, що в цьому випадку.

Пара була геть розніжена й цілковито самодостатня, певне, рівень глюкози впав у них до нуля, якщо вони вирішили вилізти з ліжка. З уривків розмови Шацький зрозумів, що в нього нині день народження. «Добре мати день народження у травні, — подумав Теодор, — влаштовувати вечірки із грилем, зустрічатися на вулиці біля кафе». Він народився в листопаді й ніколи не мав такої можливості. Спершу навіть хотів привітати того хлопця.

Але передумав, надто жорстоко було витягати іменинника з намету, який утворювали довгі каштанові коси його супутниці. Коли сусід, відчувши погляд Шацького, уважно роззирнувся, прокурор швидко відвернувся. Щось залоскотало його у вухо. Це «щось» було неймовірно великою китицею каштана в Басиних руках. Краєм ока помітив усмішку того чоловіка, усмішку, яка промовляла, що він уважає Сандомир у травні за ідеальне місце для закоханих.

— Побігли?

Шацький кивнув головою, допив пиво, і вони разом спустилися східцями на брукований ринок. Призахідне сонце сяяло червоним на розі вулиці Олесницького, вкриваючи все, включно з мурами старої синагоги, кармазином.

— Не можна нам тут залишатися, якщо ми хочемо бути разом, — сказала вона.

Усміхнулася, поцілувала його в щоку, помахала тонкою долонею на прощання й швидко пішла в бік Опатовської брами, спідниця тріпотіла навколо голих, білих і — Шацький чудово це знав — веснянкуватих литок. Прокурор Теодор Шацький спершу провів її поглядом, а тоді подався в бік сонця, щоб упіймати його останні промені. Зупинився під синагогою й дивився, як на стіні будинку помаранчеве світло знизу витісняє тінь. Це видовище так захопило його, що в голові не залишилося місця для жодної іншої думки. Лише коли сонце сховалося, роззирнувся довкола.

Вісімдесят років тому в усіх помешканнях і всіх будинках довкола от уже чверть години, як горіли би запалені жінками свічки — знак, що почався шабас, що слід утриматися від будь-якої роботи, проказати кідуш над келихом вина й сісти вечеряти. Глянув у бік Єврейської, у бік замку, пригадав собі, як Вільчур показував йому запис, постать хасида, що розчинялася в імлі.

Знизав плечима й пішов прогулятися в той самий бік.