Розділ четвертий

Зерно правди
субота, 18 квітня 2009

Сьомий, передостанній день Світлого тижня в католиків, Страсна субота в православних християн; шабас у всьому юдейському світі. Тадеуш Мазовецький відзначає свій 82-й день народження. Ярослав Качинський стверджує, що лише партія «Закон і справедливість» може врятувати польську демократію, а Лешек Міллер переконує, що в уряді «Союзу лівих демократів» не було афери Ривіна й узагалі будь-яких інших афер. У світі. Парламент Сомалі запроваджує шаріат по всій країні, Болгарія панікує, бо відомий астролог передбачив землетрус. В Усті-над-Лабою сотні неофашистів із Чехії, Словаччини, Угорщини й Німеччини святкують наближення дня народження Гітлера, нападаючи на заселений циганами мікрорайон. Лукаш Фабіанський поганенько грає в день свого 24-річчя, «Арсенал» програє «Челсі» й випадає з півфіналу Кубка Англії. У Сандомирі злочинці зрубують шість яблунь і сливу. Вартість шістдесятирічних дерев складає тисячу злотих. Увечері в клубі, розташованому в підземеллі ратуші, гучна забава, «Саундомирська зона рок-музики». Перший по-справжньому весняний день. Тепло, сонячно, без опадів.


1


— А ще ось цей послухайте. Рабин і ксьондз їдуть в одному купе, читають, тихо, усе дуже культурно. Тоді за якийсь час ксьондз відкладає книжку й каже: «Так із чистої цікавості: я знаю, що вам не можна їсти свинину. Але... ви справді ніколи не куштували?» Рабин згортає газету, усміхається й відказує: «Щиро? Та було якось». І за мить додає: «А от мені теж цікаво: знаю, що ви мусите дотримуватися целібату...» Ксьондз перебиває: «Я розумію, про що ви, і відразу відповім, що так, одного разу я не втримався від спокуси». Усміхаються поблажливо, бо ж розуміють свою недосконалість, ксьондз повертається до книжки, рабин до газети, читають, знову тиша. І раптом рабин каже: «А воно краще, ніж свинина, еге?»

Шацький чув цей анекдот, проте щиро засміявся, він любив анекдоти про євреїв.

— Ну, тоді ще один...

— Єндреку...

— Останній, обіцяю. Пасха, чудовий день, Мойше бере снідання до парку, сідає на лавці й наминає. На лавці сідає якийсь сліпий, а що Мойше цього святкового дня ладен усіх обійняти, то частує його шматком маци. Сліпий бере мацу, обертає її в руках, вираз обличчя в нього змінюється й він нарешті каже: «Хто написав це гівно?»

Цього разу Шацький вибухнув реготом, анекдот був класний, та й оповідач чудовий.

— Єндреку, прошу тебе! Теодор ще подумає, що ми якісь антисеміти.

— Гарна родина з-поблизу Кельце. А ти розказувала, як ми познайомилися на з’їзді радикальних націоналістів? Яка була ніч, при світлі смолоскипів ти була схожа на якусь арійську королеву... Ой!

Анджей Соберай ледь устиг ухилитися від окрайця хліба, яким кинула в нього дружина, але зробив це так незграбно, що вдарився ліктем об ріг столу. Глянув на неї докірливо. Шацький завжди почувався незручно, коли ставав свідком близькості інших людей, тому лише криво всміхнувся й щедро намастив свій шматок ковбаси гірчицею. Він почувався ніяково, його охопили незрозумілі йому емоції.

Чоловік розумниці-відмінниці Соберай, яку Шацький попри симпатію, не перестав так подумки називати, був досить типовим добродушним ведмедиком. Таким, який ніколи, навіть у свої найкращі часи, не був мачо. За ним не шаленіли жінки, не мріяли про нього ночами. Зате всі його любили, бо з таким і поговорити можна, і посміятися, і взагалі — із ним класно почуваєшся. Потім вони, звісно, обирали таємничих красунчиків, алкоголіків і бабіїв, переконані, що кохання здатне їх змінити, а довірливий ведмедик діставався мегері, якій треба було кимсь командувати. Соберай попри все такою не здавалася, отже, цьому ведмедикові, вочевидь, пощастило: він потрапив у добрі руки. Він і виглядав щасливим, щасливим і симпатичним. Симпатичною була його картата сорочка, заправлена в старі дешевенькі джинси. Симпатичною була кремезна, трохи обважніла від грилів та пива, фігура. Симпатичними були спокійні очі, вуса, що лізли до рота й невеликі залисини, схожі на дві коми в гущавині сивуватого хвилястого волосся.

— Ти вже так не кидай, — сказав Симпатичний Анджей дружині, обертаючи на грилі шматки ковбаси. — Хто-хто, а пан прокурор, мабуть, через антисемітизм не образиться. Те, що пишуть у газетах...

Соберай пирхнула сміхом, Шацький із чемності всміхнувся. На жаль, матеріали вчорашньої прес-конференції опинилися в газетах, на жаль, майже всі писали про «таємниче вбивство», про «антисемітський підтекст» і «коричневі мотиви», одна з газет вмістила докладну історію міста й у коментарях висловилася, що редакція «не надто переконана, чи слідчі усвідомлюють, із якими делікатними речами їм довелося зіштовхнутися». А це лише початок, якщо справу не вдасться розплутати швидко або якщо не з’явиться щось нове, щоб ці стерв’ятники мали чим живитися, то буде лише гірше.

— А чому, власне, ми постійно говоримо про антисемітизм? — запитав Соберай. — Еля не була єврейкою, наскільки мені відомо, не організовувала навіть концертів єврейської музики, єдині її контакти з юдаїзмом — це виконання пісень зі «Скрипаля на даху» кілька років тому. Її ж не вбили якісь фашисти? А поява слова «єврейський» у будь-якому контексті не повинна автоматично означати, що цей контекст антисемітський.

— Мурчику, не філософствуй, — відповіла йому дружина. — Елю зарізали єврейським ножем для ритуального забою тварин.

— Та я розумію, але якщо відкинути істерію, то у зв’язку із цим більш логічно було б опитати кількох єврейських різників, аніж тих, хто ненавидить єврейських різників? Чи ми настільки політкоректні, що навіть гіпотетично не можемо припустити, що злочинець — єврей, або ж тісно пов’язаний із цією культурою? І тому, наприклад, має доступ до знарядь?

Якусь мить Шацький обмірковував слова, що долинали до нього крізь хмарку диму над грилем.

— Це не зовсім так, — відповів він. — З одного боку, ти правий, люди вбивають тим, що в них під рукою. Різник — ножем, механік — домкратом, перукар — ножицями. Та з іншого боку, зазвичай перше, що вони роблять, це намагаються цей слід знищити. А тут знаряддя вбивства лежало біля трупа, та ще й помите, стерильне, старанно приготоване для нас, щоб не виникало жодних припущень, крім одного — усе це якась брудна жидівсько-антисемітська справа. Тому я вважаю, що все це туфта.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зерно правди» автора Зиґмунт Мілошевський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ четвертий“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи