Розділ сьомий

— Які книги починаються на літеру К, отче? — запитав він.

— Узагалі-то таких книг у Біблії Тисячоліття немає, — відказав каноник, поміркувавши якусь хвилину. — Але це можуть бути Третя книга Мойсеєва, Левит, дві книги царів, дві книги хронік та Книга Проповідника[3]. У Новому Завіті є два послання до коринтян та одне до колосян. Я так гадаю, хоча латиною на К нічого не починається, але якщо взяти С, яке латиною читається так само, то матимемо «Canticum Canticorum» або ж «Пісню над піснями» і, звичайно, ті ж таки послання до коринтян і колосян.

Вікарій подолав шлях до захристії і, наче справдешній спринтер, насилу загальмував перед групою зосереджених під зображенням ритуального вбивства, тримаючи обіруч велетенську книгу формату АЗ у шкіряній палітурці зі вставками, оздоблену позолотою.

— Чи ти здурів? — здивувався каноник. — Не міг просто з полиці взяти?

— Я хотів, аби всі докладно могли роздивитися, — засапано пояснив вікарій, хоча всім було зрозуміло, що звичайна блакитна Біблія Тисячоліття не відповідала, на його думку, урочистому, піднесеному, гідному Дена Брауна, моменту.

— Почнемо з Левиту, — сказав Шацький. — Це частина П’ятикнижжя Мойсеєва, Тори, так?

— Так, — підтвердив каноник.

— Розділ двадцять четвертий, вірші від дев’ятнадцятого до двадцять першого.

— Ну, звісно... — зойкнула Соберай.

Вікарій знайшов відповідне місце, сперши Біблію на коліно, а тоді шанобливо вказав на рядки ксьондзові.

— І кожен, коли зробить ваду своєму ближньому, як хто зробив, так буде зроблено йому: зламання за зламання, око за око, зуб за зуба, яку ваду зробить хто кому, така буде зроблена йому. А хто заб’є скотину, той відшкодує її, а хто заб’є людину, той буде забитий.

Голос у ксьондза-каноника був гучний низький, промовляв він повільно, із відповідною повагою. Слова Біблії пролунали в тиші храму грізно, відлунюючи серед прадавнього каміння, стін і склепіння, наповнюючи Сандомирський кафедральний собор звуком і змістом. Ніхто навіть не ворухнувся, доки далека луна цілковито не вмовкла.

— Книга Виходу[4], розділ двадцять перший, вірші від двадцять другого до двадцять п’ятого, — продовжував Шацький, більше не питаючись про літери.

Вікарій зашелестів сторінками.

— А коли будуть битися люди, і вдарять вагітну жінку, і скине вона дитину, а іншого нещастя не станеться, то конче буде покараний, як покладе на нього чоловік тієї жінки, і він дасть за присудом суддів. А якщо станеться нещастя, то даси душу за душу, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опарення за опарення, рану за рану, синяка за синяка.

— І на «П», це буде Книга Повторення[5], так?

— Повторення Закону, — виправив іззаду Вільчур. Шацький здригнувся, вражений голосом за спиною. І здивувався, але хіба що трохи.

— Так, звичайно. Розділ дев’ятнадцятий, вірші від шістнадцятого до двадцять першого.

Шелестіння. Обличчя вікарія вкрили червоні плями, здавалося він весь палав, немовби от-от скине сутану й замість неї вирядиться в куртку й капелюх Індіани Джонса.

— Коли стане на кого неправдивий свідок, щоб свідчити проти нього підступно, то стануть двоє цих людей, що мають суперечку, перед лицем Господнім, перед священиками та суддями, що будуть у тих днях. І судді добре дослідять, а ось свідок — неправдивий той свідок, неправду говорив на брата свого, то зробите йому так, як він замишляв був зробити своєму братові, — і вигубиш зло з-посеред себе. А позосталі будуть слухати, — і будуть боятися, і більш вже не будуть робити серед себе такого, як та річ зла. І не змилосердиться око твоє: життя за життя, око за око, зуб за зуба, рука за руку, нога за ногу.