Розділ сьомий

І раптом я побачив, що Аня починає роздягатися, такими байдужими, механічними рухами. А батько ще голосніше зареготав, що він її, мовляв, розкусив ще коли вона в технікумі вчилася, а я йому не вірив, то тепер можу помилуватися, бо це урок такий, зовсім задурно, а все-таки більшого вартий, ніж земля й будинок, бо, може, я нарешті порозумнішаю. І тоді я усвідомив, що тепер уже нічого не буде — ані майбутнього, ані дружини, ані ліків для Тадека — і якась мов червона імла впала мені на очі, я схопив із полиці отой диск, що з Мюнхена, і вдарив батька по голові, а потім, коли він упав, ще кілька разів.

На своє виправдання хочу додати, що все це я вчинив під впливом шоку, психічного болю й сильного афекту.

Прокурор Теодор Шацький глянув на зіщулену постать перед ним. Хлопець був невеличким блондином із великими очима й довгими чорними віями, ну викапаний херувим. Подивився на монітор із текстом протоколу. Обличчя Шацького залишалося непроникним, але його пригнічувала відповідальність, бо доля хлопця і його родини залежала від нього. І йшлося тут не про класифікацію вчинку. Убивство було очевидне, навіть, якщо психіатри й психологи зглянуться й констатують емоційний стрес, то за четвертою статтею він дістане по повній програмі, років із вісім. Ішлося про те, чи повірить Шацький у його брехні чи ні.

— Де зараз живе ваша дружина? — запитав він.

— Ну, я успадкував будинок і землю, то вона там із дитиною живе. Навіть гарно там все облаштувала, двоюрідна сестра мені писала.

— За які гроші?

— Та вона нарешті подала цю заяву на кошти Євросоюзу, у нас є в адміністрації люди, які допомагають заповнити папери. І ще соціальна допомога. Якби я був у в’язниці, а не в ізоляторі, то теж би щось трохи заробив, надіслав їм.

Магера дивився на нього благально. Крутився на стільці, не розумів, що означає мовчання прокурора. Тим часом прокуророве мовчання означало, що він намагається пригадати собі всі схожі справи в минулому. Йому важко було сказати, коли вперше заради справедливості він вирішив довіритися більше власним відчуттям, ніж безжальному законові. Може, кодекс і не був до кінця справедливий, може, містив помилки, але він був основою порядку в Польщі. Мить, коли він вирішив знайти лазівку між статтями — це момент, коли він перестав бути прокурором.

У нього були дві можливості. Перша: погодитися з Материною версією. Це означало звинувачення в убивстві й упевнене підтвердження сказаного в залі суду. Обвинувачений зізнається, дружина підтверджує його версію, свідків немає, батькових родичів також, апеляції не буде. Відсидить кілька років, дружина на нього чекатиме. У цьому Шацький був упевнений.

Друга можливість означала, як кажуть «пошук матеріального зацікавлення». У цьому випадку це було обвинувачення і Магери, і його дружини в убивстві за статтею першою, вироки від п’ятнадцяти й більше років кожному, Тадек потрапить до дитячого будинку. На диску були відбитки чоловіка й дружини. У жодного з них не виявилося слідів алкоголю в крові. Дитина незбагненним чином опинилася перед убивством у сусідки за дві вулиці звідти. Огляд тіла вказав, що старий Магера помер за півтори години до виклику швидкої, син хотів бути впевненим, що його не врятують.

Проте все сказане садівником-херувимом про його життя з Анною і стосунки з батьком було правдою, це підтвердили свідки. Навіть нотаріус розповів, що це виглядало страшенно огидно: старий прийшов до нього буцімто про землю поговорити, а насправді познущатися із сина і його жінки-шльондри. А вразити нотаріуса — це таки неабищо.

Магера вертівся, пітнів і благав очима. Шацький обертав у долоні монету, а в голові була лише одна думка: що це — правда, чи півправди?

5

«Є таке єврейське прислів’я: півправди — то ціла брехня», — сказав рабин Зиґмунт Мацеєвський, піднімаючи тост кошерним вином. Вино було чудове, на жаль, Шацький не міг скуштувати й краплини, якщо не хотів залишатися в Любліні на ніч.

Коли кілька годин тому він долав вибоїсту й вузьку дорогу із Сандомира до Любліна, то не покладав великих сподівань на цю зустріч. Хотів побалакати з ким-небудь обізнаним у єврейській культурі, дізнатися про щось, коли й не супер-важливе, то здатне допомогти в критичний момент не прогавити залишених божевільним убивцею слідів. І зрозуміти, чи має ця химерна гра якийсь підтекст, друге дно, приховане значення, якого йому не вдалося добачити через брак знань.

Він не надто довго про це розмірковував, але стукаючи у двері помешкання в центрі Любліна, сподівався побачити симпатичного дідка з гострим носом і сивою бородою, який би з мудрою добротою споглядав з-за окулярів. Таке собі поєднання Альбуса Дамблдора з Беном Кінгслі. Тим часом двері відчинив йому кремезний чоловік у футболці, що нагадував йому розумного й водночас небезпечного варшавського злодюжку. Рабинові Зиґмунтові Мацеєвському було близько тридцяти п’яти, Шацькому він здався схожим на боксера й політика Єжи Кулея, коли той ще був молодим і здобував золоті медалі на олімпійських іграх. Трикутне обличчя з гострим підборіддям, задиркувата посмішка шибеника, плаский боксерський ніс, над ним — глибоко посаджені, уважні світлі очі. І залисини, що поврізалися в коротко стрижені чорні кучері.

Прокурор Теодор Шацький старанно приховав своє здивування зовнішністю юдейського навчителя, але в глибині помешкання таки не втримався, вражений інтер’єром, а молодий рабин вибухнув сміхом. Того, що у вітальні було повно стелажів із книжками різними мовами, ще можна було сподіватися. Але те, що між симетрично розставленими полицями стіни займали фотошпалери із зображеннями красунь у купальниках на повний зріст, уже виглядало дивно. Шацького цікавив принцип добору, мабуть, це не були єврейки, бо лише одна, з водоспадом чорних лискучих кучерів, зв’язаних у кінський хвіст, виглядала як офіцер ізраїльської армії. Глянув запитально на Мацеєвського.

— Міс Ізраїль за останні десять років, — пояснив рабин. — Я їх порозвішував, бо вирішив, що треба показувати іще щось, крім єврейських анекдотів, шабасових свічок, лапсердаків і скрипалів на даху.

— І цих українських моделей теж? — запитав Шацький, кивнувши на плакати зі стрункими блондинками.

— А ви гадали, що всі виглядають, як Голда Тенцер? Тоді запрошую до Ізраїлю. Але перш ніж поїдете, прошу, попрощайтеся ніжно із дружиною. Мабуть, я дуже необ’єктивний, та на мою думку, єврейки — найсексуальніші жінки на світі. А з вуст людини, яка живе у великому польському місті, це багато про що свідчить.