Розділ сьомий

Клац. Знову щось паче клацнуло в голові. Це він щойно сказав щось чи Соберай?

— Але ти маєш рацію, я й сам про це подумав. Та як могло бути, що в місті Будник випарувався під носом у поліцейських, а тут комусь довелося докласти зусиль, щоб їх приспати? Хоча теоретично звідси легше чкурнути подвір’ям і далі через парк.

— Комусь не хотілося наражатися.

— А раніше хотілося? Чому викрадення Будника могло бути менш ризиковним, ніж викрадення Шиллера? Щось тут не так.

Соберай стенула плечима й сіла на дивані. Вона здавалася дуже блідою.

— Щось мені трохи недобре, а мушу ще провідати батька в лікарні, — тихо сказала Бася.

— Тут, у Сандомирі? — здивувався Шацький.

— Так, я взагалі почуваюся винною, зараз частіше їжджу туди на розтини, ніж до нього. А це ж через нього я тут опинилася, — зітхнула Соберай і простягнула руку до вазочки з печивом, яка стояла на столі. Шацький несвідомо провів поглядом руку, у неї був кумедний лак для нігтів, дуже темно-рожевий.

— Стій! — крикнув він.

Соберай відсмикнула руку й перелякано глянула на нього. Шацький мовчки кивнув на вазочку із крекером, якого вона щойно замалим не скуштувала. У ній не було чипсів чи солоних горішків, не було рибок із маком, крекера чи кукурудзяних пластівців. Зате були — аякже! — покришені шматочки маци, із характерними припаленими випуклостями.

— Жартівник довбаний, — буркнув він. — Дивно, що не полив це кетчупом, певне, дуже поспішав.

Усі посхилялися над дерев’яною вазочкою, наче то була ритуальна посудина.

— А що воно взагалі таке, ота маца? — запитав хтось із поліцейських.

— Коли втікали з Єгипту, то не мали часу чекати, доки тісто на хліб виросте, — пояснив своїм замогильним голосом Вільчур. — Треба було швидко спекти щось на дорогу, ото й вийшла маца.

Шацькому знову клацнуло в голові, цього разу дуже чітко, і він відразу зрозумів, що треба робити.

— Перенеси відвідини батька, — швидко сказав він Басі, — і займися тут усім, цього разу це не зруйнована халупа, нехай зберуть мікросліди, мацу, звичайно, негайно до лабораторії. Я мушу бігти.

— Що? Де? Куди? — підвелася, занепокоєна його поспіхом Соберай.

— До костьола! — відповів Шацький, вибігаючи.

Бася Соберай та інспектор Леон Вільчур здивовано перезирнулися. Вона за мить сіла, він знизав плечима й відірвав фільтр від сигарети. Роззирнувся, шукаючи смітника або попільнички, зрештою заховав фільтр до кишені.

3