Розділ сьомий

Рабин мав природну здатність до зближення з людьми, і хоча у випадку Шацького це радше не було нормою, обоє чоловіків досить швидко перейшли на «ти». Між іншим Мацеєвський пояснив, що походження він успадкував від ізраїльської матері, ім’я — від видатного єврея, Зиґмунта Фройда, а прізвище — від польського інженера, який сорок років тому приїхав до Хайфи у відрядження на кілька днів, і більше не повернувся звідти до дружини й двох дітей, яких залишив у Познані.

— Уявіть собі, що тепер у мене гарні стосунки з моїми зведеними братом і сестрою. — Шацький не міг припустити, що хтось може не заприятелювати з рабином Мацеєвським, який був утіленням щирості. — Хоча все дитинство їм довелося вислуховувати, що жидівка вкрала в них батька. Я завжди наводжу це як оптимістичний приклад, коли мене запитують про польсько-єврейські стосунки. А ми ж саме про це й говоритимемо, якщо я не помиляюся?

Та все ж почали із Сандомира. Від убивств у місті, які прокурор докладно описав. Від кафедрального собору, старої картини й легенди про ритуальні вбивства, яка могла виявитися ключем до справи. Хоча саме цю гіпотезу Шацький інтуїтивно волів би відкинути, а не підтвердити. Від напису на картині. Рабин уважно роздивився фотографію й спершу нахмурився, бурмочучи, що це виглядає дивно, треба подумати, а що прокурор наполегливо допитувався, то Мацеєвський пояснив, що слова слід читати як «аїн тахат аїн», що буквально означає «око під оком», і що слова ці справді походять із П’ятикнижжя.

— Християни й мусульмани часто наводять ці слова як доказ агресії й жорстокості юдаїзму, — пояснював Мацеєвський, наливаючи вино, про яке раніше сказав, що воно кошерне. Звалося воно «Ле Хаїм» і смакувало як пристойне столове каберне. — Тим часом вони ніколи не сприймалися юдеями дослівно. Не знаю, чи ви усвідомлюєте, що крім писаної Тори, Мойсей отримав від Бога ще й усну традицію, тобто Талмуд?

— Це щось на зразок єврейського катехизису?

— Саме так. Талмуд є офіційною інтерпретацією записів Тори, які, ніде правди діти, бувають суперечливі. Якби я, боронь Боже, ставився до віри скептично, то сказав би, що ізраїльтяни вчинили дуже мудро: швиденько написали життєві інтерпретації нежиттєвих записів і визнали їх Господніми настановами, переказаними під час розмови з Мойсеєм. Та позаяк я дуже богобоязливий, ми дотримуватимемося версії, що мудрий Господь знав, що наказати Мойсеєві записати, а про що лише нагадати, аби гой пам’ятав.

— І що саме він нагадав про виколювання очей?

— Пояснив Мойсеєві, що лише дурень міг би сприйняти це дослівно. Ось відомий приклад: людина, яка осліпила когось на одне око, була сама одноокою. Якщо дослівно застосувати запис із Тори, за кару треба виколоти злочинцеві єдине око, таким чином осліпивши його. Чи можна вважати це справедливим? Звісно, ні. Тому Традиція дуже швидко розтлумачила, що в записі «аїн тахат аїн» йдеться про справедливе, матеріальне відшкодування, відповідне до завданої шкоди. Бо ж втрата ноги для письменника означає зовсім не те, що втрата ноги для футболіста-професіонала. Інакше кажучи, у юдейському законі ніколи не застосовувався принцип, що за осліплення треба карати осліпленням. Зрозуміло?

— Тоді чому всі так у це вірять? — запитав Шацький.

Рабин долив собі вина, келих прокурора досі був повний.

— У цьому чимала заслуга Євангеліста Матвія, який стверджував, буцім Ісус сказав, що колись учили «око за око, зуб за зуб», а він тепер каже, що не треба противитись злому, а підставляти другу щоку. І так народився забобон, який протиставляє милосердних християн кривавим юдеям. Доволі кумедно.

— Тобто юдеї не підставляють другої щоки? — запитав Шацький, роздумуючи, наскільки рабин щирий, а наскільки політкоректний, і чи не виштовхає він його за двері, довідавшись, що прокурор перевіряє версію про єврейського шаленця, який вирішив побавитися в ритуальні вбивства.

— Ні, — коротко відказав Мацеєвський. — Ребе Шнеєрсон, останній любавицький рабин, любив повторювати, що найкращий спосіб боротьби зі злом — це чинити добро. Але є ситуації, коли така стратегія себе не виправдовує. Були в історії моменти, коли ми ставали жертвами, але наша міфологія — це не міфологія жертв. Подивіться на єврейські свята. Пасха — це спомин про потоплення єгипетської армії в Червоному морі. Ханука — вдале повстання Маккавеїв і перемога над окупантами. Пурим — спогад про те, як агресія проти євреїв перетворилася в цілковите знищення нападників.

— А помста?

— Тора й Талмуд щодо цього одностайні: помста суперечить законові. Не можна поширювати ненависть, не можна прагнути помсти, не можна затаювати образу, треба любити ближнього, як самого себе. Той-таки Левит, звідки походить і твоя цитата. Тільки кількома розділами раніше.

Шацький замислився.

— А після війни? Це було б зрозуміло.

Рабин Зиґмунт Мацеєвський підвівся й увімкнув настільну лампу — починало смеркати. У напівтемряві красуні в купальниках здавалися ще більш реальними, ніж раніше, і нагадували швидше живих людей, що причаїлися по кутках, ніж фотографії на стінах. А між ними стояв молодий чемпіон світу з боксу в ролі люблінського рабина.

— Я не люблю розмов про Голокост, — сказав він. — Не люблю того, що зрештою кожна розмова євреїв із поляками зводиться до подій сімдесятирічної давнини. Так, наче не було семисот років нашої спільної історії, не було нічого потому. Тільки море трупів і більше нічого. Тому я розвішую ці фотографії моделей, їхня присутність видається мені дещо сюрреалістичною, а тобі й поготів.

Мацеєвський задивився у вікно, ніщо не вказувало на те, що він готовий продовжити розмову. Шацький встав, щоб розім’ятися, підійшов до нього. У помешканні рабина панувала дивна атмосфера. Теодор відчув, як спадає його професійна маска, кудись поділися цинізм та іронія, хотілося просто поговорити. Може, це пояснювалося тим, що він віддавна звик стежити за кожним словом — у Сандомирі можна було підозрювати будь-кого, жодна розмова не була там просто розмовою. Став біля рабина й раптом запрагнув розповісти йому про свою найбільшу мрію: йому завжди хотілося прогулятися колишньою Варшавою, відчути й насолодитися її різноманітністю, походити вулицями, на яких польська мова змішувалася з російською та їдишем. Відчував потребу висловлення своєї ностальгії за чимсь іншим, але посоромився. Злякався, що його слова сприймуть як безглузду балаканину, бо як кожен освічений поляк, він страшенно боявся звинувачення в антисемітизмі. Тоді розсердився сам на себе й знову сів у кріслі. Відпив трохи вина, решту розвів мінералкою. Замислений рабин і досі стояв біля вікна, у профіль скидався на боксера, що згадує програний бій.