Дорога

Рано вранці наступного дня. Тільки вийшли, як хлопчик смикнув його за рукав, і вони зупинилися. З лісу попереду піднімався тонкою цівкою димок багаття. Стояли, дивлячись на дим.

— Що робити, тату?

— Непогано б перевірити, що там таке.

— Давай не зупинятимемося.

— А раптом вони теж ідуть в ту сторону?

— І шо?

— Тоді вийде, що вони йдуть за нами по п'ятах. Хотілося б знати, хто вони.

— А раптом їх там ціла армія?

— Що ти, багаття зовсім маленьке.

— А просто почекати не можна?

— Не можна. У нас зовсім не залишилося їжі. Треба йти вперед.

Залишили візок в лісі, він перевірив, чи добре повертається барабан з правжнім і підробленими патронами. Слухали. У нерухомому повітрі цівка диму піднімалася строго вгору. Ні звуку. Після недавнього дощу листя під ногами м'яке, не шарудить. Обернувся і глянув на хлопчика. Брудне обличчя перекошене від страху. Не підходячи занадто близько, обійшли багаття кругом, хлопчик не відпускав його руку. Присів і обійняв дитину, і вони довгий час уважно слухали. прошепотів:

— Мені здається, вони втекли.

— Що?

— Мені здається, вони втекли. Один сидів на вахті і нас помітив.

— А раптом це засідка?

— Можливо. Давай почекаємо.

Почекали. Бачили дим за деревами. Від вітру що почався стовпчик почав завалюватися, а потім вітер подув в їхній бік і приніс з собою запах. Запах їжі, що готується на вогнищі. Батько сказав:

— Давай зробимо ще одне коло.

— Можна я візьму тебе за руку?