Дорога

— Багато, але вони пішли.

Піднялися, обтрусилися, уважно прислухаючись до тиші навколо.

— Куди вони йдуть, тату?

— Не знаю. Кочують. Це поганий знак.

— Чому це поганий знак?

— Поганий, і все. Не завадило б звіритися з картою.

Витягли візок із чагарнику, батько поставив її на коліщатка, склали ковдри і пальто, виштовхали на дорогу. Постояли, дивлячись, як розчиняється в серпанку силует останнього кочівника пошарпаної орди. Міраж у потривоженому повітрі.

У другій половині дня знову пішов сніг. З похмурої каламуті сипалися вниз сірі сніжинки. Потяглися далі. Сіруватий бруд тонкою плівкою лежав на темній поверхні дороги. Хлопчик постійно відставав, доводилося зупинятися і його чекати.

— Не відставай.

— Ти дуже швидко йдеш.

— Буду повільніше. Пройшли ще.

— Знову мовчиш.

— Не мовчу.

— Хочеш зупинитись?

— Я завжди хочу.

— Нам треба бути обережнішими. Мені, мені треба бути більш обережним.

— Знаю.

— Ми скоро зупинимося і перепочинемо. Добре?

— Угу.

— Тільки знайдемо підходяще місце.