Дорога

— Звідки вона взялася?

— Не знаю.

— Ми ж її не уб'ємо, тату? Не уб'ємо?

— Ні, не уб'ємо.

Глянув на хлопчика. Трясеться під двома пальто. Нахилився, поцілував у мужній лоб.

— Ми не чіпатимемо собаку. Я тобі обіцяю.

Ніч провели в машині, припаркованій під мостом. Навалили на себе пальто і ковдри. У беззвучній пітьмі можна було розгледіти окремі вогники — пунктир електричної мережі міста. Правда, останні поверхи хмарочосів занурені у темряву. Людям доводиться тягати наверх воду. Викурити їх звідти — простіше простого. Що ж вони їдять? Одному Богу відомо.

Сиділи, загорнувшись у ковдри, дивилися у вікно.

— Хто вони, тату?

— Не знаю.

Прокинувся вночі і якийсь час лежав, прислухаючись. Не міг пригадати, де знаходиться. Забавно. Вголос промовив: Де ми?

— Що, тату?

— Нічого, все гаразд. Ти спи.

— У нас ж все буде добре, правда?

— Так, обов'язково.

— І з нами не трапиться нічого поганого?

— Ні, звичайно.

— Тому що ми несемо вогонь?

— Так, тому що ми несемо вогонь.

Вранці пішов холодний дощ. Навіть машині під мостом дісталося: дощ лупив по даху і танцював на дорозі. Сиділи в машині і дивилися на вулицю крізь мокре скло. Дощ став стихати тільки до кінця дня. Залишили ковдри і пальто на задньому сидінні і пішли на розвідку. Дим багаття в сирому повітрі. Собаки більше не чути.