Дорога

— Добре.

Вранці вийшли з улоговини і пішли, не звертаючи, по дорозі. Колись давно він вирізав для хлопчика дудочку з сухого очерету, тепер про неї згадав, дістав з кишені і віддав. Хлопчик мовчки її взяв. Зменшив крок, трохи згодом відстав, заграв на сопілці. Щось розпливчасте, зовсім не схоже на мелодію. Або відтепер це і буде вважатися музикою?! А може, він чує останні на землі звуки музики, що вирвалися з-під уламків знищеного світу? Озирнувся, глянув на сина — сама відчуженість, весь занурений у гру. Подумав, дивлячись на хлопчика: Ось він: сумний самотній сирота. Прийшов у село повідомити людям про прибуття бродячих акторів. І сам не знає, що вовча зграя потягла всю труппу.

Сидів, схрестивши ноги, в купі листя на вершині пагорба і розглядав у бінокль долину внизу. Налита по вінця, застигла ріка. Темні цегляні труби фабрики. Шифер дахів. Стара дерев'яна водонапірна вежа. Величезний бак стягнутий металевими обручами. Ніякого диму, ніякого руху. Опустив бінокль, сидів, дивився. Син запитав:

— Що-небудь побачив?

— Нічого.

Передав бінокль хлопчикові. Той накинув ремінець на шию, підніс бінокль до очей, налаштував. Ніякого руху.

—Я бачу дим.

— Де?

— За тими будинками.

— Якими будинками?

Хлопчик повернув йому бінокль. Навів різкість. Тоненький струмок диму.

— Так, тепер і я бачу.

— Що будемо робити, тату?

— Думаю, непогано б перевірити. Тільки треба бути дуже обережними. Якщо це ціла комуна, то натрапимо на барикади. А раптом виявляться біженці?!

— На зразок нас?

— Ну так.

— Що, якщо вони погані?

— Доведеться ризикнути. Потрібно знайти що-небудь поїсти.

Візок залишили в лісі. Перетнули залізничну дорогу і спустилися по крутому схилу крізь зарості чорного сухого плюща. Батько тримав револьвер у руці. Велів хлопчикові не відходити. Той мовчки послухався. Просувалися по місту як сапери — прочісували вулицю за вулицею. У повітрі ледь відчутний запах диму від багаття. Зайшли в магазин, постояли там. Нікого. Попорпалися в смітті і уламках. На підлозі валяються ящики від столів, папір, безформні коробки. Нічого корисного. Магазини давним-давно були розграбовані. Скла розбиті. Всередині нічого не розгледіти — темно. Піднялися на другий поверх по рифленим сталевим східцях ескалатора. Хлопчик міцно тримав батька за руку. Кілька запорошених пальто на вішалці. Шукали яке-небудь взуття. Безрезультатно. Рилися у смітті — нічого, що могло б стати в нагоді. На зворотному шляху зняв з вішалки все пальто, витрусив, повісив собі на руку.

— Пішли.