Дорога

Чоловік поглянув на хлопчика, сказав:

— Ти не вистрелиш.

— Сподівайся.

— У тебе в кращому випадку два патрони. Або навіть один. І вони почують постріл.

— Вони-то почують, а ось ти ні.

— Як це?

— Так. Куля летить швидше звуку. Не встигнеш озирнутися, як вона опиниться у тебе в мозку. Щоб почути постріл, потрібні лобові частки і ще дещо під назвою «неокортекс» і верхня скронева звивина. А їх-то якраз у тебе і не буде. Одне місиво.

— Ти що, лікар?

— Я ніхто.

— У нас є поранений. Тобі зарахується, якщо йому допоможеш.

— Я, по-твоєму, схожий на повного ідіота?

— Хто тебе знає.

— Чому ти на нього так дивишся?

— Куди хочу, туди і дивлюся.

— Забудь. Ще раз на нього глянеш, я тебе застрелю.

Хлопчик сидів на землі, закривши руками голову, визирав з-під ліктів.

— Як пити дати, хлопчисько голодний. Пішли краще зі мною в машину. У нас погодують. А то уперся як баран…

— У вас їсти нічого. А ну, вперед.

— Куда це?

— Рухайся давай.