Дорога

— Що будемо робити, тату?

— Поки нічого. Підемо слідом і поспостерігаємо.

— Простежимо за ним?

— Так-так, простежимо

Плелись за ним досить довго, втрачаючи дорогоцінний час. Нарешті він сів на дорогу і більше вже не піднімався. Хлопчик вчепився в батьківську куртку. Ніхто не промовив ні слова. Незнайомець явно побував у вогні: обпалений під стать пейзажу навколо, обвуглілий одяг, одне око обпалене і навіки закрите, на почорнілому черепі — клапті попелу замість волосся. Коли вони проходили повз, він дивився собі під ноги і навіть не глянув на них. Як ніби чогось соромився. Черевики перев'язані дротом, покриті плямами бітуму. Сидить у своєму лахмітті в повному мовчанні і не ворушиться. Хлопчик тільки те й робив, що його оглядався.

— Татку, що з ним?

— У нього вдарила блискавка.

— Ми можемо йому допомогти? Тату?

— Ні. Не можемо.

Хлопчик продовжував смикати його за край куртки.

— Тату…

— Перестань.

— Ми можемо йому допомогти?

— Ні. Не можемо. Йому уже ніщо не допоможе.

Продовжували йти. Хлопчик плакав. Постійно обертався. Коли вони спустилися з пагорба, батько зупинився, подивився на сина, подивився на дорогу у них за спиною. Незнайомець завалився на бік, на такій відстані вже важко було зрозуміти, що там лежить. Мені дуже шкода цієї людини, — сказав батько. — Але ми нічим не можемо йому допомогти. Нам нема чого йому дати. З ним трапилася жахлива біда, але ми не можемо нічого змінити чи виправити. Ти ж це розумієш? Хлопчик дивився в землю. Кивнув. Пішли далі, більше він уже не обертався.

Увечері небо освітилося тьмяним зеленувато-жовтим світлом. В канавах вздовж дороги чорна вода упереміж з брудом від зсувів. Гори, що втрачаються в серпанку. Перейшли річку по бетонному мосту. Річковий потік повільно ніс скупчення попелу і грудки глини. Обвуглені деревинки. Пройшовши ще трохи, вирішили повернутися й заночувати під мостом.

Він тягав із собою гаманець, поки той не протер дірку в кутку кишені. Якось раз сів на узбіччі, і дістав гаманець, і витрусив вміст. Трохи грошей, кредитні картки. Водійське посвідчення. Фотографія дружини. Розклав на землі. Як карткову колоду. Закинув в ліс неабияк потертий шматок шкіри і сів з фотографією в руках. Потім поклав її поряд з іншими дрібничками, встав, і вони пішли далі.

Вранці, лежачи на спині, розглядав глиняні гнізда ластівок в кутах мостових прольотів. Подивився на хлопчика, але той відвернувся: лежав, втупившись на річку.

— Ми нічим не могли йому допомогти.

Хлопчик продовжував мовчати.