Дорога

Міст перетинав річку неподалік від водоспаду. Його шум став чутний на повороті дороги. З ущелини налетів вітер, вони затягнули тугіше краї поліетилену і викотили візок на міст. Крізь металеву арматуру проглядалася річка внизу. Нижче за течією відразу за водоспадом був залізничний міст. На його кам'яних опорах були добре видні сліди в тих місцях, куда доходила вода під час повені, а у вигині річки громадилися завали з гілок, стовбурів і хмизу.

Вантажівка, схоже, стояла на мосту з незапам'ятних часів: обм'якла гума складками лежала під дисками коліс, кабіна водія застрягла в огорожі моста, кузов перекосився і врізався в кабіну ззаду. Вантажівку розвернуло, і зад уткнувся в перила на протилежній стороні моста, вивернуло з коренем одну секцію, і вона повисла на арматурі над водяним потоком. Він спробував заштовхати візок під вантажівку, але заважала ручка. Доведеться тягти боком, поки ж вони накрили візок поліетиленом і залишили під дощем. Зігнувшись, залізли під фуру. Залишивши хлопчика сидіти на сухій землі під машиною, він виліз на приступцю поруч з бензобаком, змахнув воду зі скла і заглянув в кабіну. Потім перестрибнув на підніжку, дотягнувся до ручки, відкрив двері, проліз всередину, зачинив двері. Посидів, оглядаючись. Позаду сидінь — спальне місце. Підлога завалена папером. Бардачок не замкнений, в ньому нічого немає. Переліз через сидіння. На лежанці — відвологлий матрац. Міні-холодильник з відчиненими дверцятами. Відкидний столик. Старі журнали на підлозі. Порожні фанерні полички. Під ліжником — пакети, теж порожні. Він все перевірив, і всі відкрив, і висунув, і навіть покопався у смітті. Повернувся в кабіну і сів на водійське місце. Дивився крізь завісу дощу на річку внизу. Легкий стукіт крапель по залізному даху. Усепоглинаюча темрява.

Ніч провели в кабіні, а вранці дощ припинився, і тоді вони змогли розвантажити візок, перенести його і всі речі під вантажівкою на ту сторону і скласти все назад. Внизу в сотні футів від моста лежали почорнілі останки горілих покришок. Він стояв і розглядав фуру.

— Як ти думаєш, що там всередині?

— Не знаю.

— До нас хтось тут побував. Напевно все забрали.

— А як потрапити всередину?

Він притулився вухом до стінки фури, а потім ударив долонею по металевій поверхні.

— Судячи по звуку, порожньо. Можна, напевно, залізти через дах. В боці був би отвір, зумій його хто-небудь проробити.

— Чим?

— Знайшли би чим.

Зняв куртку, кинув її на візок, заліз на бампер, потім на капот і через лобове скло перемахнув на дах кабіни. Випростався, повернувся і подивився на річку внизу. Під ногами — слизький мокрий метал. Подивився на сина. На його стривожене обличчя. Повернувся, схопився руками за верх фури, підтягнувся. Ще раз, ще. Інакше не піднятися. Спасибі хоч не товстий. Закинув ногу на ребро даху, повисів так, відпочиваючи, потім зробив останній ривок і перекотився на дах.

Побачив люк посередині даху, по-мавпячому перебираючи руками і ногами, дістався до нього. Кришки на люку не було, з отвору війнуло мокрою фанерою і вже став таким знайомим запахом кислятини. Витягнув з кишені штанів журнал і вирвав кілька сторінок, зім'яв і, діставши запальничку, підпалив папір і кинув вниз в чорноту. Слабкий свист. Розігнав дим, заглянув всередину. Таке відчуття, ніби папір горить на дні прірви, а зовсім не в двох футах від даху. Долонею прикрив очі і тоді зміг добре розгледіти вміст фури. Трупи. Навалено як небуть. Мумії в зогнилому ганчір'я. Паперова грудка, догоряючи, на мить яскраво спалахнула, як квітка, як розплавлена??троянда. А потім знову стало темним-темно.

Заночували в лісі на гребені пагорба, з якого відкривався вид на широку долину, що йде далеко на південь. Він розвів багаття під захистом скелі. Повечеряли залишками грибів і банкою шпинату. Вночі високо в горах вибухнула гроза, оглушливий гуркіт і тріск обрушувалися на рівнину внизу. Сіре небо раз у раз висвітлювалося спалахами блискавок. Хлопчик притулився до батька. Гроза закінчилася, змінившись нетривалим градом, потім зарядив холодний нудний дощ.

Прокинувся в темряві. Дощ уже перестав. Долину заливає тьмяне світло. Піднявся, пройшовся по краю гребеня. Зарево, що розтягнулося на багато миль. Сівши навпочіпки, дивився на вогонь. Виразно розрізнив запах диму. Послюнявив палець, підставив його вітру. Коли піднявся і повернувся, щоб іти назад, побачив освітлений зсередини поліетилен — значить, хлопчик прокинувся. Блакитнувате світіння, здавалося, висіло над стартовим майданчиком, з якою їм належить відправитися в останню подорож на край світу. Про яке не буде кому розповідати. Нікому. Не треба себе обманювати.

Весь наступний день вони йшли, оповиті запахом диму. Все тонуло в клубах диму, який як туман піднімався від землі. На тлі тонких чорних дерев, що горять по схилах, немов свічки язичників. Ближче до вечора підійшли до місця, де полум'я тільки-тільки перетнуло дорогу: щебеневе покриття ще не охололо і чим далі, тим більше просідало під ногами. До підошов прилипав бітум, його тонкі нитки тяглися від черевиків до дороги, утруднюючи кожен крок. Зупинилися. Доведеться перечекати, - сказав він хлопчикові.

Повернулися на основну дорогу, там провели ніч і вранці рушили знову. Дорога до того часу охолола. Незабаром наткнулися на сліди віддруковані в бітумі підошов. Незрозуміло, звідки взялися. Він присів і став їх вивчати. Хтось вночі вийшов з лісу і пішов по розплавленої дорозі.

— Хто це може бути?

— Не знаю. Ніхто?

Вони незабаром наздогнали його на дорозі: незнайомець ледве рухався, волочив одну ногу, періодично зупинявся і стояв зігнувшись, не наважуючись рушити далі.