Дорога

— Що таке сморчки?

— Гриби такі.

— Їх можна їсти?

— Можна. Візьми, попробуй.

— Вони смачні?

— Попробуй.

Хлопчик понюхав гриб, відкусив трохи, розжував. Подивився на батька:

— Дуже навіть нівроку.

По-виколупували всі гриби, такі незвичайні на вигляд, і склали хлопчикові в капюшон куртки, повернулися на дорогу, і пішли до того місця, де залишили візок. Розбили привал на краю озера. Відмили гриби від землі і попелу і замочили в каструлі. До того часу, коли вогонь розгорівся в повну силу, вже настала ніч. На чурбаку нарізав гриби тонкими шматочками, кинув на сковорідку, додав туди ж свинячий жир з банки тушкованих бобів, поставив все це присмажуватися на вугіллі. Хлопчик дивився: Мені це місце подобається.

Повечеряли смаженими грибами і бобами, випили чаю, а на десерт відкрили баночку консервованих груш. З одного боку багаття було захищене уламком скелі, а з іншого вони натягнули поліетилен, щоб тепло не виходило. Вийшов теплий закуточок. Він розповідав хлопчикові історії з минулого, які ще не забув, — про мужніх і справедливих людей, — поки той не заснув у купі ковдр. Потім підкинув у багаття гілок і лежав, ситий і зігрівшись, слухаючи глухий гуркіт водоспаду десь внизу, серед темного мертвого лісу.

Вранці вирішив прогулятися, пішов вниз за течією. Хлопчик був правий: місце виявилося дуже зручним. Треба перевірити, не привабило воно кого-небудь ще. Не знайшов жодних слідів чужої присутності. Стояв і спостерігав за річкою, як вона стікала в затон, там крутилась, пінилась і клубилася у вирі. Кинув у воду білий голяк, і він моментально зник, наче язиком злизали. Одного разу він ось так стояв на березі річки, розглядав форелей, зазвичай невидимих??в світло-коричневої воді. Хіба що, коли риба переверталася з боку на бік в гонитві за кормом. У чорній глибині сонце гострими промінчиками відбивалося від риб'ячої луски — напевно, так блищать, потрапивши в смугу сонячного світла, леза ножів в печері.

— Нам не можна тут залишатися. З кожним днем стає все холодніше. Водоспад може кого-небудь привабити. Ми ж прийшли. І інші прийдуть. Ми не знаємо, що у них на думці, і не почуємо, коли вони сюди заявляться. Небезпечно.

— Ще один день, тату.

— Небезпечно тут залишатися.

— Може, пошукаємо інше місце на річці?

— Треба йти далі. На південь.

— А річка хіба не тече на південь?

— Ні, не тече.

—А можна на карті подивитися?

—Можна. Почекай, дістану…