— Хочеш скупатися?
— Не знаю.
— Звичайно, хочеш…
— А можна?
— Пішли.
Він розстебнув куртку, кинув її на гравій; хлопчик піднявся, вони роздягнулися і зайшли в воду. Бліді як привиди, зуб на зуб не потрапляє. Хлопчина такий худющий — ходячий скелет! Від цього видовища заболіло серце.
Пірнув, виплив на поверхню, ловлячи ротом повітря, повернувся і встав, поплескуючи себе по стегнах.
— Мені там з головою?
— Ні. Залізай.
Повернувся і поплив до водоспаду, долаючи зустрічну течію. Хлопчик зайшов у воду по пояс і, обхопивши руками плечі, стрибав у воді вгору-вниз. Батько поплив до нього і, затягнувши подалі на глибину, підтримав голову, щоб той поплавав. Хлопчик переривчасто дихав і молотив по воді руками і ногами.
— У тебе виходить. Чудово виходить.
Тремтячи від холоду, одяглися й по стежці піднялися уздовж берега до того місця, де річка, здавалося, раптом обривається і зникає. Він допомагав хлопчикові перелазити через каміння. Підійшов до самого краю. Вода мчала до обриву і з гуркотом падала вниз. Цілком зникала в озері. Хлопчик схопив батька за руку.
— Як високо!
— Дуже.
— Якщо впадеш, напевно, розіб'єшся насмерть?
— Швидше покалічишся. З такої висоти…
— Ух, як страшно.
Пішли по лісі. Світло згасло. Йшли по рівних ділянках берега у верхів'ях річки, огинаючи величезні мертві дерева. Густий південний ліс, в якому колись росли і подофіл, і зимородка, і женьшень. Навколо шорсткі сухі гілки рододендрона — вузлуваті, перекручені, чорні. Він раптово зупинився. Під ногами в попелі і деревної потерті щось було. Нахилився, розгріб сміття. Невелика колонія. Скулені, сухі, зморшкуваті. Взяв один, підніс ближче до обличчя, понюхав. Відкусив крихітний шматочок, пожував.
— Що це, татку?
— Сморчки. Це сморчки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дорога» автора Маккарті К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 11. Приємного читання.