Дорога

— Хочеш скупатися?

— Не знаю.

— Звичайно, хочеш…

— А можна?

— Пішли.

Він розстебнув куртку, кинув її на гравій; хлопчик піднявся, вони роздягнулися і зайшли в воду. Бліді як привиди, зуб на зуб не потрапляє. Хлопчина такий худющий — ходячий скелет! Від цього видовища заболіло серце.

Пірнув, виплив на поверхню, ловлячи ротом повітря, повернувся і встав, поплескуючи себе по стегнах.

— Мені там з головою?

— Ні. Залізай.

Повернувся і поплив до водоспаду, долаючи зустрічну течію. Хлопчик зайшов у воду по пояс і, обхопивши руками плечі, стрибав у воді вгору-вниз. Батько поплив до нього і, затягнувши подалі на глибину, підтримав голову, щоб той поплавав. Хлопчик переривчасто дихав і молотив по воді руками і ногами.

— У тебе виходить. Чудово виходить.

Тремтячи від холоду, одяглися й по стежці піднялися уздовж берега до того місця, де річка, здавалося, раптом обривається і зникає. Він допомагав хлопчикові перелазити через каміння. Підійшов до самого краю. Вода мчала до обриву і з гуркотом падала вниз. Цілком зникала в озері. Хлопчик схопив батька за руку.

— Як високо!

— Дуже.

— Якщо впадеш, напевно, розіб'єшся насмерть?

— Швидше покалічишся. З такої висоти…

— Ух, як страшно.

Пішли по лісі. Світло згасло. Йшли по рівних ділянках берега у верхів'ях річки, огинаючи величезні мертві дерева. Густий південний ліс, в якому колись росли і подофіл, і зимородка, і женьшень. Навколо шорсткі сухі гілки рододендрона — вузлуваті, перекручені, чорні. Він раптово зупинився. Під ногами в попелі і деревної потерті щось було. Нахилився, розгріб сміття. Невелика колонія. Скулені, сухі, зморшкуваті. Взяв один, підніс ближче до обличчя, понюхав. Відкусив крихітний шматочок, пожував.

— Що це, татку?

— Сморчки. Це сморчки.