Дорога

— Благаю тебе. Я зроблю все, що в моїх силах.

— Що, наприклад? Давно треба було це зробити. Коли в обоймі було три кулі, а не дві, як зараз. Яка я була дурна! Ми з тобою ж тисячу разів обговорювали. Я б сама не захотіла. Мене змусили. Більше не можу. Спочатку навіть не хотіла тобі говорити. Так було б краще. У тебе залишилося дві кулі, і що далі? Захистити ти нас не можеш. Кажеш, що життя за нас віддаси, а яка від цього користь? Я б взяла його з собою, якби ти не заважав. Взяла б, прекрасно знаєш. Самий розумний вихід.

— Ти говориш дикі речі.

— Ні, я правду говорю. Рано чи пізно вони нас доженуть, схоплять і вб'ють. Спочатку згвалтують мене. Потім — його. Вони нас згвалтують, вб'ють і з'їдять, а ти не хочеш дивитися правді в обличчя. Волієш чекати. А я не можу. Не можу.

Вона сиділа і курила уламок тонкої сухої лози, наче це була дорога манільська сигара, витончено затиснувши її між пальцями. Інша рука безсило лежала на колінах. Дивилася на чоловіка крізь марево від палаючого світильника.

— Раніше ми говорили про смерть. Тепер перестали. Не знаєш чому?

— Не знаю.

— А я знаю — вона нас наздогнала. Більше нема про що говорити.

— Я тебе не залишу.

— А мені все рівно. Все вже немає сенсу. Якщо хочеш, можеш вважати мене віроломною сукою. Я завела собі коханця. Він може дати мені те, що тобі й не снилося.

— Смерть — поганий коханець.

— Чудовий.

— Будь ласка, не роби цього.

— Пробач.

— Я не впораюся один.

— Тоді залиш все. Я тобі не помічниця. Кажуть, що жінкам сняться сни про нещастя, які загрожують їх близьким, а чоловікам — про нещастя, що загрожують їм самим. А я не бачу більше снів. Кажеш, один не впораєшся? Тоді нічого не роби. Простіше простого. У мене серце давно не болить. Я з ним покінчила, раз і назавжди. І вже давно. Ти все наполягаєш, що треба боротися. Немає за що боротися. У мені все померло в ту ніч, коли він народився. Не проси співчуття, його немає. Може, ти опинишся хорошим батьком. Я в цьому не впевнена, але хто знає… Одне ясно — якщо ти залишишся один, у тебе пропаде бажання жити. Я з власного досвіду знаю. Тому, хто зовсім самотній, можна тільки порадити придумати собі кого-небудь. Вдихнути в нього життя, задобрити словами любові. Віддати останню крихту хліба, захистити від небезпеки власним тілом. Що стосується мене, то я шукаю тільки вічного небуття. Це — моя остання надія.

Він нічого не відповів.

— Бачиш, тобі нічим заперечити.

— Ти попрощаєшся з ним?

— Ні, не хочу.