Задача трьох тіл

    - Так. Корпус отримав термінове завдання: очистити від дерев буферну зону навколо гори.

    Радарний Пік був місцем, оповитим таємницею. Колись безіменна гора отримала свою назву через розміщену на її вершині величезну параболічну антену. Взагалі-то кожен, у кого була хоч крихта здорового глузду, розумів, що ніякий це не радар: хоча орієнтація антени змінювалася щодня, тарілка ніколи не рухалася безперервно, як це властиво радарам. Коли дув вітер, антена видавала тужливе виття, чутне здалеку.

    Співтоваришам Е по загону було відомо, що Радарний Пік - військова база. За словами місцевих жителів, коли її будували три роки тому, військове відомство залучило безліч людей - прокладати на вершину дорогу і тягнути лінію електропередачі. На гору були завезені тонни обладнання. Але після закінчення будівництва дорогу зруйнували, залишивши лише важкопрохідну звивисту стежку. Частенько можна було спостерігати, як на вершину гори сідають вертольоти, а потім злітають в повітря і відлітають.

    Антена була видна не завжди: при сильному вітрі її опускали.

    Але як тільки антену повністю розкривали, в окрузі починало діятися щось незвичайне: звірі турбувалися і подавали тривожні голоси, зграї птахів раптом ні з того ні з сього вилітали з-під пологу лісу, а люди страждали від запаморочень і нудоти. До того ж у тих, хто жив неподалік від Піка, випадало волосся. За словами місцевих жителів, раніше тут нічого подібного не спостерігалося.

    Про Радарний Пік розповідали чимало цікавого. Одного разу антену розкрили під час снігопаду, і сніг моментально перейшов в дощ. Але оскільки температура біля поверхні землі, як і раніше була нижче нуля, волога на деревах перетворилася в лід. З гілок звисали гігантські бурульки, і ліс став схожий на крижаний палац. Деякі гілки ламалися під вагою льоду, і бурульки з гучним тріском падали на землю. Часом, коли антена стояла у всій своїй красі, серед ясного дня виблискували блискавки і гримів грім, а вночі в небі спалахували химерні вогні.

    Командири Будівельного корпусу попередили бійців, щоб ті трималися подалі від Радарного Піка - об'єкт знаходився під посиленою охороною, і у патрулів був наказ відкривати вогонь без попередження.

    Минулого тижня двоє чоловіків пішли на полювання. Зайняті переслідуванням оленя, вони, не підозрюючи, куди їх занесло, виявилися біля Радарного Піка, і вартові, що несли вахту на півдорозі до вершини, почали стріляти. На щастя, ліс тут густий, і мисливцям вдалося втекти неушкодженими, хоча один з них від страху напустив у штани. Наступного дня на зборах загону обом невдахам оголосили догану. Можливо, саме через цю подію начальство бази наказало Корпусу вирубати ліс навколо гори. Отже, база мала право віддавати накази Корпусу, що говорило багато про що...

    Бай Муліне взяв книгу з рук Е і сховав під подушку, звідки вийняв кілька густо списаних аркушів паперу. Він простягнув їх Веньцзе.

    - Ось чернетка мого листа. Чи не хочете почитати?

    - Листи?

    - Я говорив вам, що хочу написати центральному керівництву в Пекіні.

    Почерк у Бая був нерозбірливий, тому Е читала повільно. Лист містив багато інформації і був ретельно аргументований. Він починався з опису того, як гори Тайханшань, місце з багатою і щедрою природою, перетворилося на пустелю, і причиною тому було знищення лісів. Потім говорилося про різке і сильне замулення Жовтої Ріки. Завершувався лист невтішним прогнозом: діяльність Виробничо-будівельного корпусу у Внутрішньій Монголії призведе до важких екологічних наслідків. Е звернула увагу, що у Бая та ж манера викладу, що і в "Безмовній весні": чітка, проста і одночасно поетична. Незважаючи на технічний склад розуму, Е любила хорошу літературу.

    - Просто прекрасно, - щиро промовила вона.

    Бай кивнув.

    - Тоді я відішлю його.

    Він взяв кілька аркушів паперу - переписати текст начисто. Але руки його тремтіли так сильно, що він не зміг зобразити жодного ієрогліфа. Звичайна справа у новачків після перших днів роботи з бензопилою. Найчастіше вони не можуть утримати в руках миску з рисом, а про те, щоб щось написати, і говорити нема чого.

    - Дозвольте вам допомогти? - Запропонувала Е і взяла у Бая перо.

    - У вас такий гарний почерк, - сказав журналіст, глянувши на перший ряд написаних нею ієрогліфів. Він налив Е стакан води, при цьому руки його тряслися так, що він пролив воду. Е встигла відсмикнути аркуш.

    - Ви вивчали фізику? - Запитав Бай.