Задача трьох тіл

    Почувши таку вкрай реакційну заяву, публіка захвилювалася, зашуміла і, наслідуючи приклад одного з хунвейбінів на помості, знову вибухнула гаслами:

    - Геть вченого реакціонера Е Чжетая!

    - Геть усіх викладачів-реакціонерів!

    - Геть контрреволюційні доктрини!

    Як тільки хвиля криків вляглася, дівчинка проголосила:

    - Бога немає! Всі релігії - це знаряддя, винайдені правлячими класами для поневолення волі народу!

    - Це дуже однобокий підхід, - спокійно парирував Е.

    Юна хунвейбінка, збентежена і сердита, прийшла до висновку, що проти такого небезпечного ворога словесні аргументи безсилі. Вона підняла ремінь і знову накинулася на Е. Три її товаришки теж. Професор був високий на зріст і як і раніше стояв гордо, щоб потрапити йому по лобі, чотирнадцятирічним дівчиськам доводилося бити ременями знизу до верху. Після кількох перших ударів залізний ковпак, який хоч трохи, але все-таки захищав його, звалився, а незабаром під ударами мідних пряжок впав і сам Е.

    Дівчатка, натхнені успіхом, з ще більшою ретельністю віддалися своєму славному заняттю. Вони боролися за віру, за ідеали. Їх п'янило яскраве світло, яке кидала на них історія, вони пишалися своєю хоробрістю...

    Двоє студентів Е в кінці кінців втрутилися і припинили розправу:

    - Голова Мао радить нам більше покладатися на переконання, ніж на силу! - Вони відтягли дівчат, які увійшли в раж, від професора.

    Але було пізно. Фізик безмовно лежав в багряній калюжі, його незрячі очі були відкритими. Збуджений натовп застиг у мовчанні. Єдине, що рухалося - це струмочок крові. Немов червона змія, він повільно звивався по помосту, добігав до краю і падав на підставлений внизу ящик. Ритмічний стукіт падаючих крапель був схожий на звук кроків - як ніби хтось йшов звідси...

    Тишу порушив різкий сміх. Сміялася Шао Лінь, розум якої врешті-решт не витримав. Присутні здригнулися. Натовп почав розходитися, спершу по одному, потім широким потоком. Спортмайданчик спорожнів, і близько помосту залишилася тільки одна дівчина.

    Це була Е Веньцзе, дочка Е Чжетая.

    Під час розправи над батьком вона поривалася вискочити на поміст, але два старих університетських прибиральники утримували її, шепочучи їй на вухо, що якщо вона підніметься туди, її спіткає доля батька. "Мітинг боротьби" перетворився в сцену колективного божевілля, і поява Веньцзе на помості призвела б лише до ще більшого розгулу насильства. Вона кричала і кричала, але в громових розкатах гасел і схвальних вигуків її ніхто не чув.

    Коли настала тиша, Веньцзе вже не була в змозі видати ні звуку. Вона лише мовчки дивилася на мертве тіло батька, і думки, які вона не могла висловити, пішли в саму глиб її душі, розчинилися в крові, де залишилися до кінця її днів. Натовп розійшовся, а Веньцзе так і стояла, ніби скам'яніла, продовжуючи зберігати ту позу, в якій її ще недавно утримували два старих прибиральники.

    Минуло досить багато часу, перш ніж вона опустила руки, повільно зійшла на поміст, присіла біля батька і взяла його охололу руку. Вона сиділа, втупивши в нікуди порожній погляд, а коли за тілом прийшли, витягла з кишені і вклала в долоню батька його улюблену люльку.

    Веньцзе тихо покинула спортмайданчик, зовсім порожній, якщо не брати до уваги залишеного натовпом сміття, і попрямувала додому. Підійшовши до житлового корпусу викладацького складу, вона почула вибухи божевільного реготу, що доносився з вікна другого поверху, де знаходилася їхня квартира. Це сміялася жінка, яку Веньцзе колись називала матір'ю.

    Е розвернулася і пішла геть, не замислюючись про те, куди ведуть її ноги.

    Вони привели її до дверей професора Жуань Вень. Протягом чотирьох років навчання Веньцзе в університеті професор Жуань була не тільки її наставницею, а й другом. Вона залишалася такою і протягом двох років магістратури, коли Е спеціалізувалася по астрофізиці, і в подальшому хаосі "культурної революції". Професор Жуань була її найближчою людиною, не рахуючи батька.