Задача трьох тіл

    - Астрофізику. - Е навіть не підняла голови. - Кому вона тепер потрібна...

    - Ви вивчали зірки. Хіба це може коли-небудь стати марною справою? Університети зараз відкриваються заново, але в них немає магістратури. Посилати на лісоповал таких високоосвічених фахівців, як ви...

    Е мовчки продовжувала писати. Ні до чого розтлумачувати Баю, що для такої людини, як вона, потрапити в Корпус було найбільшою удачею. Про своє життя Е воліла не розповсюджуватися.

    У хатині стало тихо, чути було тільки шурхіт пера по паперу. Е відчувала свіжий аромат деревної тирси на одязі Бая. Вперше після смерті батька на серці її стало тепліше, і вона дозволила собі розслабитися, на деякий час забувши про свою вічну настороженість проти всього світу.

    Через годину все було готове. Е написала на конверті адресу під диктовку Бая і піднялася. Пора прощатися.

    Біля дверей вона озирнулася.

    - Дайте мені вашу куртку. Я її виперу. - Е сама була вражена власною зухвалістю.

    - Що ви, як можна! - Бай потряс головою. - Жінки-бійці Корпусу працюють так само важко, як і чоловіки. Ідіть до себе і відпочивайте, вам же вранці вставати о шостій! Послухайте, Веньцзе, післязавтра я повертаюся в управління дивізії. Я розповім про ваше положення керівництву. Може, зможу чимось допомогти.

    - Дякую. Але мені і так добре. Тут тихо. - Е глянула у вікно, де виднівся ліс, залитий світлом місяця.

    - Ви від чогось ховаєтеся?

    - До побачення, - тихо промовила Е. І пішла.

    Бай дивився, як її тонкий силует розчиняється в місячному світлі. Потім підняв погляд на темний ліс, на який тільки що дивилася Е.

    Вдалині, на вершині радарних Піка височіла, переливаючись холодним металевим блиском, гігантська антена.

* * *

    Якось увечері тижнів через три Е Веньцзе викликали з лісового табору в штаб загону. Ледве переступивши поріг, вона відчула недобре. Крім обох начальників - командира загону і політичного керівника - тут був присутній ще й якийсь незнайомець з суворим обличчям. На столі перед ним лежав чорний портфель, конверт і книга. Конверт був відкритий, а книга виявилася екземпляром "Безмовної весни".

    У ті роки у кожного виробилося особливе чуття на біду, що загрожує з боку влади. У Е Веньцзе воно було виключно гострим. Зараз їй здалося, ніби світ навколо неї стягується, немов мішок, і душить.

    - Е Веньцзе, це керівник Чжан з Політуправління дивізії. Він прибув, щоб провести розслідування. - Політрук вказав на чужака. - Ми сподіваємося на твоє співробітництво і повну відвертість.

    - Скажіть, це ви писали? - Запитав Чжан і витягнув з конверта лист. Е потягнулася за ним, але Чжан відвів руку з листом. Він став показувати їй сторінку за сторінкою, поки не дійшов до останньої, яку Е чекала з особливим хвилюванням.

    Замість підпису тут значилося: "Революційні маси".

    - Ні, це не я писала. - Веньцзе похитала головою. Їй стало страшно.