Задача трьох тіл

     Завдання трьох тіл

    Ван вийшов з гри, і в цей момент задзвонив телефон.

    Це був Ши Цян з проханням терміново прийти до нього в Управління кримінальної поліції. Вчений подивився на годинник: була третя ранку.

    У захаращеному кабінеті Ши Цяна висіла щільна завіса тютюнового диму. Молода жінка, теж офіцер поліції, обмахувалися блокнотом, відганяючи дим. Капітан представив її як Сюй Бінбін, фахівця по комп'ютерах з Управління інформаційної безпеки.

    Третього з присутніх, чоловіка зі скуйовдженим густим волоссям, Ван ніяк не очікував тут побачити. Це був Вей Чен - самітник, таємничий чоловік Шень Юйфей з "Рубежу науки". Вей глянув на новоприбулого, але, здається, не впізнав.

    - Вибач, що довелося зірвати тебе з місця, але ти, схоже, все одно не спав, - сказав Да Ши. - Я тут розбираюся з однією справою, про яку ще не доповідав Бойовому Командному Центру, і мені потрібна твоя порада. - Він повернувся до Вей Чена: - Повторіть йому те, що сказали мені.

    - Моє життя в небезпеці, - промовив Вей з дерев'яним обличчям.

    - А можна спочатку і детальніше? - Поцікавився Ван.

    - Добре. Тільки не скаржтеся, що я занадто багато балакаю. Взагалі-то останнім часом мені чомусь дуже хочеться виговоритися... - Вей повернувся до Сюй Бінбін. - А ви хіба не збираєтеся робити нотатки або що там ви повинні робити?

    - Не зараз! - Швидко сказав Да Ши. - А вам що - до сьогоднішньої ночі не було з ким поговорити?

    - Ні, справа не в цьому. Я занадто ледачий, щоб розмовляти. Таким вже я уродився.

    Розповідь ВЕЙ Чена

    Я з дитинства був ледарем. Живучи в інтернаті, ніколи не мив за собою посуд і не заправляв ліжко. Ніщо в світі не викликало у мене інтересу. Я лінувався вчитися. Я навіть грати лінувався. Так і брів крізь будні без будь-якої мети.

    Правда, у мене були деякі таланти, відсутні у інших. Наприклад, якщо хтось креслив відрізок, я завжди вмів розсікти його точно відповідно до золотої пропорції 1: 1,618. Однокласники пророкували мені велике майбутнє як теслі. Але я здогадувався, що тут криється щось більше - я володів якимось особливим нюхом по частині чисел і форм. При цьому оцінки з математики у мене були такі ж низькі, як і з інших предметів. Я був занадто ледачий, щоб показувати, на що здатний. На контрольних писав свої здогади замість відповідей. У вісімдесяти-дев'яноста відсотках я здогадувався правильно, але все одно - успішність у мене була не дуже велика.

    Коли я був на другому курсі гімназії, на мене звернув увагу викладач математики. У ті дні у багатьох шкільних вчителів був вражаючий науковий послужний список, тому що чималій кількості вчених довелося йти працювати в школу під час "культурної революції". Наш математик був якраз з таких.

    Одного разу він затримав мене після уроку. Написавши на дошці близько десятка числових рядів, він попросив мене вивести підсумкову формулу для кожного. Для одних я написав формули майже миттєво, а на інші тільки глянув і відразу визначив, що ці ряди розходяться.

    Учитель дістав книгу - це були "Записки про Шерлока Холмса" - і відкрив якусь розповідь; здається, "Етюд у багряних тонах". Там є сцена, коли Ватсон бачить з вікна невибагливо одягненого посильного і вказує на нього Холмсу, а той каже: "Ви маєте на увазі відставного флотського сержанта?" Ватсон вражений, як Холмсу вдалося так точно це визначити, але Холмс не може відразу дати чіткі пояснення, йому потрібен якийсь час, щоб виявити ланцюжок виводів. Щось там було таке з рукою цієї людини, його ходою і так далі. Він каже Ватсону, що в цьому немає нічого дивного: більшість людей не відразу дадуть відповідь, звідки їм відомо, що двічі по два чотири.

    Учитель закрив книгу і сказав:

    - Ось і ти такий же - швидко робиш інтуїтивні виводи і не можеш навіть сказати, як прийшов до правильної відповіді. - А потім він запитав: - Коли ти бачиш ряд чисел, що ти відчуваєш? Зауваж, я говорю про почуття.

    Я відповів: