Задача трьох тіл

    Про туристів і паломників я був невисокої думки. Туристи поняття не мали, на що, власне, вони дивляться, і тільки снували туди-сюди з фотоапаратами і клацали все підряд. Паломники відрізнялися від них тим, що  були одягнені набагато бідніше і, схоже, перебували в стані трансу. Але ця молода жінка була не з числа тих або інших. Відразу стало зрозуміло - перед тобою вчений. Пізніше я дізнався, що вона прибула з групою японських туристів.

    Не чекаючи від мене відповіді, вона продовжила:

    - Ваш підхід геніальний. Ми довго шукали метод, що дозволив би звести складність задачі трьох тіл до обчислень, нехай і масивних. Само собою, потрібно дуже потужний комп'ютер.

    Я сказав навпростець:

    - Навіть якби в нашому розпорядженні були всі комп'ютери світу, їх було б недостатньо.

    - Але для досліджень вам необхідні відповідні умови, яких тут немає. Я зможу надати у ваше розпорядження суперкомп'ютер. І персональний теж. Давайте завтра вранці поїдемо звідси разом!

    Ця молода жінка, як ви здогадалися, була Шень Юйфей. Небагатослівна і владна, як і зараз, тоді вона була набагато привабливішою... Я, людина по натурі холодна, цікавився жінками ще менше, ніж тамтешні монахи. Але з Шень Юйфей, що випала із загальних уявлень про жіночність, все було по-іншому. Мене потягнуло до неї. І оскільки мені все одно не було чого робити, я одразу погодився.

    У ту ніч я ніяк не міг заснути. Нарешті, накинув сорочку і вийшов у двір. На віддалі, в темному храмовому залі, я побачив Шень. Вона стояла на колінах перед статуєю Будди, тримаючи в руках ароматичні палички, і вся її фігура променіла благоговінням. Я беззвучно підкрався до дверного отвору і почув, як вона шепоче: "Будда, благаю, допоможи Господу моєму врятуватися з моря бід!"

    Я подумав, що не дочув. Але тут вона повторила:

    - Будда, благаю, допоможи Господу моєму врятуватися з моря бід!

    В релігії я не сильний, ніколи нею не цікавився, проте ця молитва здалася мені надзвичайно дивною, і у мене вирвалося:

    - Про що це ви?

    Вона не звернула на мене внимания; продовжувала сидіти, напівприкривши очі і піднявши до грудей руки з затиснутими в них паличками. Здавалося, ніби Шень стежила, як її молитва з димом піднімається до Будди. Через довгий час вона нарешті відкрила очі і, повернувши голову в мою сторону, сказала, не дивлячись на мене:

    - Ідіть до себе. Завтра рано вставати.

    - Цей "Господь", про якого ви згадали - буддистська поняття? - Запитав я.

    - Ні.

    - Але тоді…

    Вона стрімко піднялася і пішла, не відповівши, і я більше ні про що не встиг запитати. Я кілька разів повторив про себе її молитву, і чим довше я це робив, тим в більше замішання вона приводила мене. Врешті-решт мені стало страшно. Я побіг до настоятеля.

    - Що це значить, коли хтось волає до Будди, просячи його допомогти іншому Господу? - Запитав я і розповів про те, чому став свідком.

    Настоятель мовчки дивився в книгу, яку тримав у руці, але, мабуть, не читав, а розмірковував над моїми словами. Потім промовив: