Задача трьох тіл

    - Ось тобі закопчене скло. - Він вставив фільтр в окуляр.

    Ван направив об'єктив на сонце, яке було вже на півдорозі до зеніту. Так, треба віддати належне уяві Мо-цзи! Сонце й справді виглядало як отвір, крізь яке в світ вривалося люте полум'я. Маленьке вікно у велике За межею.

    Але придивившись до сонця уважніше, Ван зрозумів, що воно відрізняється від того, яке він звик бачити реальному небі. У цього було маленьке яскраве ядро. Якщо уявити собі світило у вигляді ока, то ядро - це була зіниця, хоч і невелика, але випускаюча потужне сяйво. Ядро оточувала атмосферна оболонка, яка за контрастом здавалася майже безтілесною. Той факт, що ядро було видно крізь оболонку, означав, що вона або повністю, або частково прозора і світиться не самостійно, а лише розсіює промені, які виходять від ядра.

    Ван ошелешено завмер. Він ще раз переконався, що творці гри заклали в просту на перший погляд картину величезну кількість інформації - спеціально для того, щоб гравці самі її виявили.

    Поки Ван, приходячи в усі більше й більше збудження, розмірковував над побаченим, час гри йшов прискореним темпом, і сонце помітно змістилося на захід. Ван знову направив телескоп на світило і стежив за ним, поки воно не сховалося за горизонтом.

    Настала ніч, по всій долині запалили багаття, наче дзеркальне відображення зірок у небі. Ван зняв світлофільтр з окуляра і почав вивчати нічний небосхил. Найбільше його цікавили літаючі зірки, і незабаром він знайшов дві з них. Він ледве встиг поспостерігати за однією, як знову загорівся світанок. Ван знову встановив темний фільтр і продовжив стежити за сонцем...

    Більше десяти днів він займався спостереженнями, відчуваючи радісне передчуття відкриття. Можливість прискорювати ігровий час допомагала йому, бо рух небесних тіл ставав більш помітним.

    Йшла сімнадцята доба Ери Порядку. Світанок повинен був настати ще п'ять годин тому, а світ як і раніше огортала темрява. Біля підніжжя піраміди зібрався натовп; полум'я смолоскипів танцювало на холодному вітрі.

    - Мабуть, сонце не збирається підніматися, - звернувся Ван до стоячого поруч Мо-цзи. - Дуже схоже на кінець цивілізації номер 137.

    Мо-цзи погладив бороду і впевнено посміхнувся.

    - Хвилюватися не варто. Скоро воно зійде, і Ера Порядку продовжиться. Я досконально вивчив рух моєї моделі Всесвіту. Мої прогнози безпомилкові!

    І немов на підтвердження його слів на горизонті з'явилася світла смуга. Натовп навколо піраміди радісно загула.

    Сріблясте сяйво розгорялося швидше звичайного, наче сонце хотіло надолужити згаяний час. Незабаром стало так світло, немов настав полудень, хоча сонце все ще таїлося за горизонтом.

    Ван спрямував погляд на схід, де горіла сліпуча заграва. Незабаром горизонт вигнувся палаючою аркою, що простягнулася скільки сягало око. Ван зрозумів, що це зовсім не горизонт, а край сонця, яке сходило. Край світила, розміри якого перевищували будь-яку уяву.

    Коли очі пристосувалися, Ван розрізнив на віддалі стовпи чорного диму, особливо чітко видні на тлі палаючого сонячного диска. Звідти до піраміди летів вершник на баскому коні; пил від копит смугою простягався через рівнину.

    Натовп розступився, і Ван почув, як вершник кричить на всю міць своїх легенів:

    - Дегідрація! Дегідрація!

    Слідом за вершником бігла худобу, мчали коні та інші тварини. Вони згоряли на бігу. Здавалося, ніби по рівнині розстелився вогненний килим.

    Над горизонтом встала половина гігантського сонячного диска, який посів більшу частину небосхилу. Здавалося, ніби Земля повільно опускається уздовж величезної сяючою стіни. Ван, пильно вдивлявся в світило, чітко розрізняв деталі його поверхневої структури: завихрення і припливи в морях полум'я; блукаючі, немов примари, плями... Особливо вражала корона, яка широко простягнула свої золоті крила.

    А на землі і ті, хто встиг дегідруватися, і ті, хто не встиг - усі згоряли, ніби поліна в печі. Полум'я, пожираючи людей, палало спекотніше, ніж вугілля в печі, але, на відміну від нього, швидко згасало.