Скотоферма

2. Усякий, хто ходить на чотирьох ногах або має крила, твій друг.

3. Хай жодна тварина не носить одягу.

4. Хай жодна тварина не спить у ліжку.

5. Хай жодна тварина не п’є спиртного.

6. Хай жодна тварина не вб’є іншої тварини.

7. Усі тварини рівні між собою.

Написано це було надзвичайно охайно, і, за винятком незначних описок у словах «ДРУГ» та «ОДЯГ», жодних інших помилок не було. Далі, щоб уся громада краще засвоїла Заповіді, Сніжок уголос прочитав їх по черзі, як тільки зліз на землю. Всі присутні щоразу кивали, висловлюючи свою цілковиту згоду, а хто був кмітливіший, той, не гаючи часу, заходився вивчати Заповіді напам’ять.

— А тепер, товариші, — вигукнув Сніжок, відкидаючи геть пензля, — давайте всі на луг! Закінчити сіножать швидше, ніж це вдавалося Джоунсу та його наймитам, — це справа нашої честі, нашої доблесті, нашого геройства, всіх нас, — і кожного з нас, товариші!

Та саме в цю мить три корови, які вже давненько тужливо переступали з ноги на ногу, почали голосно мукати. Їх не доїли вже цілу добу, і їхнє вим’я мало не розривалося від молока. По короткій виробничій нараді кнури послали за відрами й вельми успішно, як на перший раз, подоїли корів: при цьому виявилося, що свинячі ратиці якнайкраще пристосовані до такої роботи. Невдовзі п’ять відер наповнилися жирним спіненим парним молоком, на яке решта тварин дивилися з неприхованим інтересом.

— А куди піде це молоко? — не втримався хтось із них.

— Пан Джоунс інколи підливав його нам у кормушки, — промовила котрась із квочок.

— Годі турбуватися про такі дрібниці, товариші! — вигукнув зненацька сам Наполеон, заступаючи собою відра. — Можете бути впевнені в одному: це молоко не пропаде. Та в даний момент, товариші, для нас проблема сіножаті незрівнянно важливіша, ніж проблема молока. Зараз товариш Сніжок поведе вас усіх на луг. Я особисто наздожену вас за кілька хвилин. Тож уперед, товариші! Сіножать не чекає!

І тварини всі, як одна, рушили на луг, де аж до спадсонця збирали сіно. А повернувшись пізно увечері додому, вони виявили, що молока як і не було!

О, скільки праці та поту коштувало їм скосити сіно й згребти його у стоги! Та їхні зусилля не пропали марно, а заскиртували вони більше, ніж будь-коли сподівалися.

Що там казати, труднощів вистачало: адже весь реманент було розраховано на людей, а не на тварин, і далебі, головною перешкодою було те, що ніхто з них не міг працювати, стоячи на задніх ногах. Та у свиней стало кмітливості розв’язати й цю кардинальну проблему. Що ж до коней, то їм була відома кожна купина на лузі, а на косовиці й скиртуванні вони зналися незрівнянно краще, ніж пан Джоунс та його наймити. Фізично свинота не працювала, але вся організація робіт та керування ними стали природною місією свиней, глибоких і всебічних пізнань яких не заперечував ніхто. Боксер із Конюшиною впрягалися в косарку чи сінотяг (годі й казати, що ні про батіг, ні про віжки в ті дні ніхто й не думав!) і акуратно, смуга за смугою, проходили весь луг, супроводжувані кимось із свиноти, відповідальним за виконання норми: той ішов позаду й раз у раз вигукував: «Жвавіш, товаришу, жвавіш!» або «Не так швидко, товаришу, не так швидко!» — у залежності від конкретних обставин. Усі виснажувались до краю, косячи сіно та скиртуючи його. Навіть кури й качки, і ті снували з ранку до вечора лугом, зносячи звідусіль до купи загублені стебельця. Саме завдяки такій дружній праці сіножать того року скінчили на цілих два дні раніше строку, звичайного за часів Джоунса та його наймитів. Більш того — такого урожаю ферма «Статок» не знали ще ніколи! Ніде не було залишено нескошеного, не загублено жодної травинки, гостроокі кури й качки не проминули жодної стеблини. І за весь час сіножаті жодна худобина не вкрала і не з’їла потай бодай найменшого пучка сіна.

Ціле літо робота йшла з точністю годинникового механізму. Чотириногі фермери нарешті пізнали щастя, про яке раніше не могли навіть мріяти. Ремигаючи, вони тепер діставали ще й незрівнянну насолоду від того, що самі споживали плоди своєї власної праці, добуті самими для себе, а не даровані якимось глитаєм-хазяїном. Позбувшись клятих двоногих паразитів, нікому у світі не потрібних, чотириногі зажили в небаченім доти достатку. І не лише кормів, навіть дозвілля стало незрівнянно більше, незважаючи на всю їхню технічну й виробничу темноту. А всіляких несподіваних труднощів та перешкод, гай-гай, не бракувало; так, приміром, коли вони приступили до збирання зернових, то, провівши сяк-так обмолот, на колишній манір, вони змушені були провіювати зерно власним дихом, бо комбайна, на фермі не було, — і невідомо, чим би це все могло скінчитися, коли б не кмітливість свиноти й не потуга Боксера, що завжди приходили па допомогу. Боксер викликав захоплення у кожного, хто його бачив. Його знали як невтомного трудівника ще за старих часів, але тепер він працював за трьох собі подібних; бували дні, коли здавалося, що вся ферма тримається лиш на його могутнім карку. З раннього ранку й до пізнього вечора він працював, не знаючи втоми, і завжди був там, де в дану мить ставало найважче. Він навіть домовився з одним із ранніх півнів, щоб той будив його на півгодини раніше за інших, так що ще до початку загального трудодня встигав попрацювати на найгарячішій ділянці. Стикаючись із будь-якими новими труднощами чи ускладненнями, він незмінно повторював одну й ту саму фразу: «Надалі я працюватиму ще краще!» — і це стало його особистим девізом.

Але й решта тварин працювали, не покладаючи лап. Так, приміром, під час жнив кури знесли в засіки п’ять бушелів пшениці, по зернятку зібраної ними на полі. Крадіжки, ремствування на недокорм, постійні сварки й гризня, породжені ницими заздрощами, що були повсякденною нормою їхнього життя-буття за часів пана Джоунса, — все це неначе корова язиком злизала. Ніхто чи" майже ніхто тепер і не думав ухилятися під тим чи іншим приводом від трудової повинності. Щоправда, часом Моллі доводилося не раз будити вранці, перш ніж вона вставала, і не зайве було перевірити її копитця, коли вона запевняла зненацька посеред трудового дня, що там у неї застряла каменюка. Не менш своєрідно поводилася й кішка. Так, незабаром усі зауважили, що допіру виникала невідкладна робота, як вона кудись зненацька зникала і не з’являлася аж до самого обіду чи вечері, на які, до речі, ніколи не спізнювалася, — і як ні в чому не бувало! При цьому вона давала такі переконливі пояснення й муркотіла так зворушливо, що ні в кого не ставало духу засумніватися у її глибокій порядності. Єдиний, кого немов і не зачепив Великий бунт, то це старий віслюк Бенджамін. Як і раніше, він виконував свою норму, працюючи повільно, але сумлінно, не огинаючись, але і не рвучись у передовики. Що до самого Великого бунту й того, що він дав тваринам, Бенджамін волів краще не висловлюватися. Коли його запитували, чи відчуває він, як краще й веселіше стало їм жити після повалення тиранії Джоунса, він бурмотів собі під ніс лиш одне: «У віслюків довгий вік, пережили одних, переживемо й інших», — і решті тварин доводилось вдовольнятися такою не вельми виразною відповіддю.

Зате у неділю всі відпочивали. Сніданок починався на годину пізніше, ніж у будень, а потім усі відправлялися на регулярну недільну церемонію урочистого підняття і стягу. На старій зеленій скатертині пані Джоунс, знайденій ним у коморі, Сніжок власними ратицями намалював білою фарбою ріг та копито. Щонеділі уранці цей стяг підіймався по флагштоку, поставленому посеред городу. Зелений колір, як пояснював Сніжок, символізує зелені поля Англії, а ріг та копито — то символи майбутньої Республіки Тварин, яка утвердиться після того, як буде остаточно повалено весь рід людський. Після підняття стягу всі тварини марширували до великої клуні на загальні збори, що дістали урочисту назву Асамблея. Тут планувалася робота на наступний тиждень, висувалися й обговорювалися всілякі пропозиції новаторів виробництва. Як правило, пропонували виключно свині; решта тварин розуміли, як вони мають голосувати, та їм ніколи не спадало й на думку висувати власні пропозиції. Сніжок та Наполеон брали в обговореннях якнайактивнішу участь, хоча, як було незабаром помічено, згоди між собою вони ніколи не доходили: що б не запропонував один, то другий враз активно виступав проти. Навіть коли все, здавалося, було цілком ясно й загальнозрозуміло, — наприклад, проект перетворити невеличкий вигін за садком на місце для рекреації тварин, ветеранів праці, як тут же вибухнула палка суперечка про те, у якому віці має йти на пенсію той чи той вид тварин. Асамблея незмінно закінчувалася виконанням гімну «До бидла Англії», лиш після чого всі йшли відпочивати.

В приміщенні колишньої комори свинота обладнала свою штаб-квартиру. Тут, послуговуючись книгами, експропрійованими в панськім маєтку, свиноголів’я студіювало ковальство, теслярство та інші корисні ремесла. Сніжок, окрім того, займався ще й створенням організацій, що їх він називав Комітетами тварин, або, скорочено — Комтварами, віддаючи цій справі всю свою, здавалося, невичерпну енергію. Так було створено в найкоротший час «Комітет по виробництву яєць» («Комвиряй») для курей, «Спілку чистих хвостів» (Спілчисхвіст) для корів, «Комітет перевиховання диких товаришів» (Компервихдикт), — метою останнього було одомашнення зайців та щурів, «Рух за білу вовну» (Рухбілвов) для овець, та силу-силенну всіляких інших організацій, не кажучи вже про курси ліквідації неписьменності, інакше — Лікнепи. Загалом кажучи, то все була марна праця. Приміром, спроби одомашнення диких товаришів зазнали краху майже одразу: ті поводилися точнісінько так само, як і раніше, і, коли відчували, що до них ставляться поблажливо, то просто гріли на цьому лапи. Кішка охоче увійшла до Компервихдикту і з самого початку виявила неабияку активність в його діяльності. Одного дня її можна було бачити на даху маєтку перед зграйкою горобців на певній відстані від неї. Кішка, напівзаплющивши очі, вельми ласкаво розповідала їм, що відтепер усі тварини й птахи — побратими, а кожен горобець чи горобчиха можуть спокійно підійти й сісти їй на лапу. Горобці уважно слухали її, але скористатися з нових порядків чомусь не поспішали.