Скотоферма

— Товариші! — мовив він, — ми повинні ухвалити ще одне рішення. Давайте розв’яжемо, раз і назавжди, питання про диких звірят, таких як щури і зайці. Хто вони нам — друзі чи вороги? Ставлю на голосування: хто за те, щоб вважати пацюків нашими товаришами? Хто проти? Хто утримався?

Всі проголосували відразу й переважною більшістю голосів було вирішено, що пацюків слід вважати товаришами. Проти голосували всього четверо присутніх: троє собак та кішка, хоча згодом з’ясувалося, що кішка голосувала і «за» і «проти». Зате жодна твариняча душа того вечора від голосування не утрималася, і вдоволений з такої активності своїх чотириногих братів та сестер старий Мер провадив так:

— На цьому, власне, можна й кінчати. Ще раз нагадаю: невтомна й неугавна війна з родом людським — ось священний обов’язок усіх нас і кожного з нас. Війна з людьми і з усіма їхніми діяннями до переможного кінця — ось наша програма! Усякий, хто ходить на двох ногах — наш смертельний ворог. Усякий, хто ходить на чотирьох ногах або має крила — наш друг. І пам’ятайте також, товариші, що у нашій боротьбі проти Людини ми не повинні ні в чому їй уподібнюватися. Навіть одержавши остаточну перемогу, ми не повинні переймати жодного з людських пороків. Жодна тварина не мусить жити в домі, спати в ліжку, носити одяг, пити алкогольні напої, палити тютюн, торкатися грошей чи займатися торгівлею. Всі людські звички — це зло! І, головне, жодна тварина не повинна уярмляти собі подібних. Слабкіші чи дужчі, простіші чи мудріші, всі ми — брати. Жодна тварина не повинна позбавляти інших тварин права на життя. Всі тварини рівні.

А тепер, товариші, я розповім вам про те, заради чого ми, власне, всі тут зібралися. Я розкажу вам, що приснилося мені минулої ночі. На жаль, мені бракує слів, щоб змалювати вам те, що я бачив у цім сні. Я бачив світ, вільний від людей. І зненацька в моїй пам’яті спливло те, що я вважав навіки забутим. Багато-багато років тому, коли я ще був отакесеньким поросятком, моя мати й інші шановні свиноматки співали своїм малюкам колискову, з якої знали всього лиш три перших слова, ну і, звичайно, мелодію. Змалку ця пісня запала в душу, хоча за ці роки дещо й призабулася. І от минулої ночі ця пісня знову спливла в моїй пам’яті уві сні, і, головне, від початку до кінця такою, як її склали й співали наші великі предки з прадавніх часів. Зараз я от спробую проспівати її вам, товариші. Даруйте, що я вже не такий молодий, та й голос у мене не той, що раніше, та коли ви вловите мелодію й запам’ятаєте всі слова, то, сподіваюся, заспіваєте її краще за мене. Називається ця пісня «До бидла Англії».

Мер прочистив горлянку і заспівав. Голос його був і справді уже хрипкуватий, але загалом співав він, як на його вік, цілком пристойно, та й мелодія була запальною, нагадуючи часом «Клементину», часом «Кукарачу», а сама пісня звучала так:

Бидло Англії й окраїн

І худоба всіх країн,

Слухай, як у нас засяє

Новий світ для всіх тварин.

Неминуче час настане,

Коли згине наш тиран,

І в усій країні нашій

Сам собі всяк буде пан!

Ніздрі звільняться від кілець,

Наші в'язи — від ярма,

Нам відтоді вже ніколи

В рот не сунуть вудила.

А навкруг нас забуяють

І пшениця і ячмінь.

Кукурудза й інші злаки: