Скотоферма

— Ясно... А чи буде дозволено мені носити стрічки у гриві? — знову подала голос Моллі.

— Послухай-но, товаришу Моллі, — тут же відказав їй Сніжок, — ті стрічки, до яких ти так звикла, — то ж не що інше, як символ твого рабства. Невже ти досі не розумієш, що свобода дорожча за всякі стрічки?!

— Ну, як не розуміти, звичайно, розумію, — зітхнула Моллі, та дехто не зауважив у її голосі тих інтонацій, які б належним чином свідчили про цілковиту переконаність.

Далебі, ще більше клопоту мала керівна свинота з викриттям побрехеньок, що їх день і ніч ширив по фермі ручний крук Мойсей, відомий плетун, перший фаворит пана Джоунса і його улюблений шпиг, який міг, до того ж, переговорити кого завгодно. Так, він, приміром, запевняв, що йому відомо про існування потойбічної Льодяникової гори, таємничого краю, до якого по смерті нібито потрапляють усі чесні і праведні тварини. Розташований він десь там високо-високо на небі, розповідав Мойсей, по той бік хмар. Там, на Льодяниковій горі, сім днів на тиждень — неділя; конюшина квітне цілісінький рік, а щодо колотого цукру чи лляної макухи, — то вони ростуть просто на кущах, варто лиш не полінуватися витягти морду. Вся порядна скотина й худобина одностайно зневажала крука Мойсея уже за те, що той — замість чесно працювати — тільки й робить, що править несосвітенні теревені, але дехто потайки вірив у Льодяникову гору — попри всі запевнення свиней, цілком категоричні, що нічого подібного у світі нема, ніколи не було і не може бути.

Їхніми найвірнішими учнями та послідовниками були двоє ломовиків — мерин Боксер та кобила Конюшина. Не вельми привчені мислити самотужки, вони сприймали як одкровення буквально все, що їм казали вчителі-наставники, а далі популярно розтлумачували усе почуте іншим товаришам. Вони не пропускали жодних закритих зборів у великому хліві і першими заспівували «До бидла Англії», як тільки збори підходили до кінця.

Однак сталося так, що Великий бунт вибухнув значно раніше й відбувся куди легше, ніж сподівалося. Свого часу, попри всю його круту або навіть деспотичну вдачу, пан Джоунс був непоганим господарем, але в останні роки йому явно не щастило. Процвиндривши купу грошей на судову тяганину, він геть занехаяв справи ферми й заходився шукати втіхи у пиятиці, пускаючись чимдалі берега. Цілісінькі дні він міг не вилазити з кухні, де сидів, умостившись у своїм кріслі-гойдалці з газетою в одній руці і з пляшкою віскі — у другій, а коли й підводився, то лише для того, щоб почастувати вірного крука Мойсея шматком хліба, вимоченим у пиві. Його наймити геть зледачіли й крали все, що потрапляло до рук, поля заросли бур’яном, живопліт продірявився, а скотина часто-густо йшла спати негодованою.

Настав червень, а заразом і косовиця. І от якось у суботу, якраз перед днем літнього сонцестояння, пан Джоунс зранку поїхав до Віллінгдона, а точніше, до тамтешнього шинку «Червоний лев», де так нацмулився, що додому його привезли лише ополудні наступного дня, в неділю. Його наймити, так-сяк подоївши вранці корів, подалися полювати на зайців, не подбавши навіть про те, щоб нагодувати скотину. Що ж до самого пана Джоунса, то він одразу ж завалився спати, ледве переступивши поріг домівки і дочвалавши до кушетки у вітальні, де й упав, ледь встигши прикрити обличчя від мух учорашнім номером газети «Дейлі ньюс»; тож коли настав вечір, бідолашна худоба залишалась усе ще негодованою та навіть непоєною. Кінець кінцем тваринам урвався терпець і одна з корівок рогом вибила двері обори, чим проклала шлях для решти. Саме тоді й прокинувся пан Джоунс, і не минуло й хвилини, як він уже вибіг із батогом у руці на чолі своїх чотирьох наймитів, теж із батогами, наосліп шмагаючи всіх підряд, кого попаде. І тут чаша терпіння голодних тварин переповнилася. Без усякої попередньої підготовки чи навіть домовленості, в єдиному стихійному пориві вони кинулися на своїх двоногих мучителів. Зненацька пан Джоунс та його ледачі наймити опинилися у густому оточенні гострих рогів та дошкульних копит, що нещадно кололи й лупцювали їх з усіх боків. Ситуація з кожною хвилиною ускладнювалася. Ще ніколи їм не доводилося стикатися віч-на-віч із скотиною у такому стані, і цей несподіваний заколот покірних доти тварин, з яких вони звикли як завгодно збиткуватися, нагнав на кожного стільки страху, що здуріти можна! Тож за хвилину, втративши всяку надію дати собі раду, вони покидали батоги і в паніці дали драла — всі п’ятеро, як один! Коли б тільки хто міг бачити, як накивали вони п’ятами по ґрунтівці, що вела до проїжджого тракту, відбиваючись, як хто міг, від переможної худоби!

Пані Джоунс визирнула із вікна спальні і, побачивши, що діється, квапливо вкинула в саквояж перше, що трапило під руку, й драпанула з ферми городами. За нею, гучно каркаючи, полетів, зірвавшись зі своєї тички, й крук Мойсей. Тим часом чотириногі гнали пана Джоунса та його посіпак аж доти, поки за ними не зачинилися важкі залізні ґратовані ворота ферми й уся п’ятірка втікачів не вискочила на проїжджий тракт, волаючи пробі. Ось таким чином, перш навіть, ніж вони доладу усвідомили, що сталося, Великий бунт переможно завершився: пана Джоунса було повалено, і фермою «Статок» заволоділи вони самі.

Правду кажучи, тварини не відразу спромоглися повірити в свою вдачу. Спершу усі, як один, не змовляючись, дружним гуртом оббігли кордони ферми, немов хотіли зайве пересвідчитися, що жодна людська душа не причаїлася в її межах; потім, так само гуртом, усі побігли назад до маєтку, сповнені палкого бажання негайно вимести з нього і з усієї ферми всі — до останнього — сліди ненависного правління Джоунсів. Двері до комори, де зберігалася упряж, було виламано: вудила, носові кільця, собачі ланцюги, страшні ножі, якими пан Джоунс вивалашував поросят та ягнят, — усе це негайно полетіло на дно криниці. Віжки, недоуздки, шори, а передусім образливі для всякої тварини намордники, — усе це було кинуто у велике багаття, розкладене на подвір’ї. О, як нетямилися бідолашні тварини з радощів, коли бачили, як палахкотять у вогні батоги! Сніжок, не вагаючись, швиргонув до багаття й цілий оберемок стрічок, що їх колись уплітали на ярмаркові дні у хвости та гриви коней.

— Стрічки, — заявив при цьому він, — це та сама одежа, властива лиш людям. Усі тварини повинні ходити так, як їх мати народила — голяка!

Почувши таке, Боксер зірвав зі стіни невеличкого солом’яного бриля, якого надягав улітку, щоб уберегти вуха від ґедзів, і той теж полетів у вогонь.

Невдовзі усе, що могло б нагадати тваринам про пана Джоунса, було навіки знищено. Після цього Наполеон повів усіх до засіки й видав кожному подвійну пайку кормів, а собакам — крім того, — ще й по дві галети з кісткового борошна. Потім усі аж сім разів підряд виконали «До бидла Англії», — і співали б довше, коли б не спала ніч.

Тієї ночі сон у них був міцний, як ніколи!

За давньою звичкою всі пробудилися на світсонця, та, згадавши, яка велика подія сталася напередодні, кинулися з усіх ніг на пасовисько. Неподалік од нього був пагорб, з якого весь хутір виднівся, як на долоні. Збігши на його вершину, в сяйві новонароджуваного дня, нові господарі ферми побачили казковий вид, якого, здавалося, не бачили зроду. Все навкруги, скільки сягало око, було відтепер не чуже, а їхнє власне! Від цієї п’янкої думки вони, як один, заходилися безтямно носитися навколо пагорба кругами й безтямно гасати, весело підскакуючи в повітря, немов малі діти. Вони качалися по росі, набивали роти солодкою й соковитою літньою травою, вибивали копитами грудки чорнозему і з насолодою внюхувалися у його багатий аромат. Потім зробили обхід усього господарства, в німому захваті глядячи на пашні, пасовиська, на фруктовий сад, на ставок, на гайок. Здавалося, що вони зроду не бачили нічого цього, і от зараз насилу могли повірити, що все це належить їм самим.

Потім вони повернулися до будівель ферми і в сум’ятті зупинилися перед дверима маєтку. Тепер він теж належав їм, але зайти всередину було трохи страшнувато. Повагавшись якусь хвилину, Сніжок і Наполеон плечима широко відчинили двері, і тварини вервечкою зайшли досередини, боязко ступаючи, щоб, бува, нічого не зачепити. Навшпиньках вони пройшли із кімнати до кімнати, не наважуючись навіть перешіптуватися, і з подивом споглядаючи ту неймовірну розкіш, яка оточувала їх звідусіль — постелі з пуховими перинами, люстру, софу з матрацом з кінського волосу, брюссельські килими й мережива й літографію королеви Вікторії над каміном у вітальні. Уже всі спускалися сходами на подвір’я, коли виявилося, що Моллі кудись зникла. Коли тварини повернулися, то побачили її у панській спальні. Вона взяла шматок блакитної стрічки з туалетного столика пані Джоунс, перекинула її через плече і з майже ідіотським виглядом милувалася на себе в дзеркало. Тварини всією громадою в один голос розкритикували її та вже всі, як один, вийшли з будинку. Проходячи кухнею, вони зняли з гаків і взяли з собою для поховання кілька свинячих окостів, а в сінях Боксер перекинув копитом барило з пивом; усе інше в будинку залишилося, як і було доти. Тут же одностайно ухвалили рішення, що віднині маєток буде музеєм. Усі дійшли згоди, що жодна тварина не повинна жити в його стінах.

Після сніданку Сніжок та Наполеон зібрали громаду докупи.

— Товариші, — мовив Сніжок, — уже пів на сьому і на нас чекає довгий день. Сьогодні ми почнемо косовицю сіна. Але до того ми повинні розглянути одне загальне питання.

І свині повідомили, що впродовж останніх трьох місяців вони вчилися читати й писати за старим пошарпаним «Правописом», знайденим на смітнику — колись підручник цей належав дітям пана Джоунса. Наполеон наказав принести банки чорної та білої фарби й попрямував до залізних ґратчастих воріт, за якими починався проїжджий тракт. Потім Сніжок, котрий спостиг каліграфію краще за інших, узяв між ратиці правої передньої ноги пензля і, зачорнивши напис «Ферма «Статок» на горішній перекладині воріт, вивів натомість великими літерами «СКОТОФЕРМА». Так відтепер мало називатися їхнє поселення. Після цього вони повернулися на ферму й Наполеон та Сніжок звеліли принести дерев’яну драбину та притулити її до задньої стінки великої клуні. Кнури пояснили, що під час своїх тримісячних студій встигли ще й сформулювати основні принципи скотинізму, звівши їх до Семи Заповідей. Тепер ці Сім Заповідей буде увічнено на стіні клуні: в них знайде своє втілення той Основний Закон, за яким відтепер і довіку житиме й працюватиме вся громада. Після кількох невдалих спроб (бо ж не так легко свині балансувати на драбині!). Сніжок спромігся все-таки піднятися нагору й узявся до роботи. Кількома сходинками нижче стояв Крикунець, тримаючи в обох передніх кінцівках ту чи ту банку з фарбою. Заповіді було написано на просмоленій дочорна стіні великими білими літерами, добре видними на відстані тридцяти ярдів. Ось як вони виглядали:

СІМ ЗАПОВІДЕЙ

1. Усякий, хто ходить на двох ногах, твій ворог.