Скотоферма

Казка

Переклад з англійської О. Дроздовського

Мене попросили написати передмову для перекладу «Animal Farm» українською мовою. Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене.

Від мене, мабуть, чекають, щоб я розповів у цій передмові, як появилася моя «Animal Farm». Перед цим мені доведеться сказати дещо про себе та про події, які формували мої політичні погляди.

Народився я в Індії 1903 року. Мій батько був урядовцем англійського адміністративного апарату в Індії, а моя родина була звичайною собі родиною з тих, що становлять середню верству, себто ту верству, що її членами є військові, священики, урядовці, вчителі, юристи, лікарі тощо. Освіту одержав у Eton, у найдорожчій та найснобістичнішій з англійських public schools* [* Закриті дорогі середні школи з інтернатами, розташовані далеко від міст]. Проте я попав туди тільки тому, що був стипендіатом. Інакше мої батьки не змогли б мене вчити у школі цього типу.

Невдовзі по закінченні школи (мені не було ще тоді повних двадцяти років) я виїхав у Бірму і вступив у індійську Імперську поліцію. Це була озброєна поліція, чи пак жандармерія, щось дуже подібна до іспанської Guardia Civil чи Guarde Mobile у Франції. На цій службі пробув я п’ять років. Вона була мені не до вподоби і сповнила ненависті до імперіалізму, хоч у той час національно-патріотичні настрої в Бірмі не відзначались особливою силою, а відношення англійців до бірманців не було особливо погане. Повернувшись в 1927 р. до Англії у відпустку, я відмовився від старшинського чину і вирішив стати письменником; на початку без особливих успіхів. У 1928—1929 рр. жив у Парижі й писав повісті, які ніхто не хотів друкувати (я їх потім усі понищив). У наступні роки жив як щастило, і не раз голод заглядав мені в вічі. Тільки починаючи з 1934 року зміг існувати з заробітків за власні твори. У ці роки, я, бувало, місяцями жив між біднотою, між півзлочинними елементами, що мешкають у найгірших частинах бідних кварталів або блукають по дорогах, жебраючи чи крадучи. Часто через брак грошей мені доводилось перебувати між ними; а втім, їхнє життя дуже мене цікавило.

Кілька років я вивчав умови побуту й праці шахтарів у Північній Англії. До 1930 року я не вважав себе соціалістом. По суті, я не мав тоді ясно окреслених політичних поглядів. Я став соціалістом більш через відразу до знедоленого, занедбаного життя бідніших частин промислового робітництва, ніж через теоретичне захоплення плановим суспільством.

У 1936 році я одружився. Майже того самого тижня почалася громадянська війна в Іспанії. Ми обоє з дружиною виявили бажання поїхати до Іспанії та взяти участь у війні на боці іспанського уряду. Ми зробили це через півроку, коли я закінчив працю над книжкою, що її якраз тоді писав. В Іспанії я пробув біля шести місяців на арагонському фронті, поки мені біля Huesca фашистський снайпер не прострелив шиї.

У перші дні і тижні війни іноземцеві нелегко було розібратися у внутрішній боротьбі, що точилася між різними політичними партіями, прихильними до уряду. Через ряд випадкових подій я вступив, як і більшість іноземців, не до міжнародної бригади, а до міліції P.O.U.M., до т. зв. іспанських троцькістів.

Таким чином в середині 1937 р., коли комуністи здобули контроль (чи частковий контроль) над іспанським урядом і почалося переслідування троцькістів, ми обоє з дружиною опинились серед переслідуваних. Ми справді мали щастя, що нас не арештували і нам вдалося покинути Іспанію живими; багато з-поміж наших друзів розстріляно, інші просиділи довгий час по в’язницях чи просто позникали.

Ці переслідування в Іспанії йшли поруч з великими чистками в СРСР і були лише їх відгомоном. Суть обвинувачень — (а саме: змова з фашистами) була тут і там однакова; коли йшлося про Іспанію, я знав напевне, що ці обвинувачення неправдиві. Увесь цей досвід був для мене цінною наукою: він показав мені, як легко тоталістичній пропаганді керувати верхівкою освічених верств у демократичних країнах.

Ми обоє з дружиною були свідками, як невинних людей кидали у в’язниці тільки тому, що їх запідозрювали в неправовірних поглядах. А повернувшись в Англію, ми побачили, що порівняно розсудливі й добре інформовані консерватори вірять в усякі неймовірні оповідання про змови, зраду та саботажі, про які інформувала преса з московської судової зали.

Я тоді збагнув, ясніше як до того, негативний вплив радянського міфу на західний соціалістичний рух.

Та тут варто спинитись і окреслити моє ставлення до радянського режиму.

Я ніколи не був у Росії і знаю про неї тільки те, що можна довідатись з книжок та часописів. Коли б навіть (уявімо це собі) я мав силу, я не бажав би собі втручатися у радянські внутрішні справи; я не засуджував Сталіна та його прибічників тільки за те, що вони, мовляв, користувалися варварськими та недемократичними методами. Цілком можливо, що в тамтешніх обставинах вони не могли діяти інакше, навіть коли й у них були добрі наміри* [* На той час письменник не мав змоги знати усієї правди про події у нашій країні.].

Та мені вельми не байдуже, щоб люди Західної Європи побачили радянський режим таким, яким він є. Десь від 1930 р. я не бачу жодної ознаки, що в СРСР справді чиниться щось таке, що можна було б обґрунтовано назвати соціалізмом, зате я помічаю, що дуже багато ознак, що СРСР перетворився в ієрархічне суспільство, де керівники-володарі мають не більше причин відректися від влади, як будь-який інший панівний клас. Переважна більшість робітників та інтелігентів у країні, такій, як Англія, не розуміють, що СРСР сьогодні зовсім інший, ніж у 1917 році, частково тому, що не хочуть цього зрозуміти (себто тому, що хочуть вірити, що насправді соціалістична країна десь таки існує), а частково також тому, що відносна свобода і забезпеченість їхнього життя робить тоталітаризм для них незрозумілим.

Не треба думати, що в Англії — справжня демократія. Це капіталістична країна з великими класовими привілеями та (навіть зараз, після війни, що підвела всіх під одну мірку) значною майновою нерівністю. З іншого боку, це країна, де люди вже живуть сотні років укупі і не знають громадянської війни, де закони відносно справедливі, а різним чуткам і статистичним звітам можна ще йняти віри, і, нарешті, де безпечно мати опозиційні погляди та висловлювати їх прилюдно. У цій атмосфері середня людина не має справжнього зрозуміння, що таке концтабори, масові депортації, ув’язнення без процесу, цензура преси, тощо. Коли вона читає про події в такій країні, як Радянський Союз, вона перекладав все на мову англійських уявлень і не враховує безсоромної брехливості тоталітарної пропаганди. Аж до 1939 р., а може, ще пізніше більшість англійського народу неспроможна була розгадати суті нацистського режиму в Німеччині, а коли йдеться про радянський режим — вони у великій мірі в омані й досі.

Це завдало величезної шкоди соціалістичному рухові Англії, а посередні наслідки такої настанови для англійської закордонної політики жахливі. На мою думку, ніщо так не сприяло перекрученню давнього, спертого на однаковому всюди розумінні поняття соціалізму, як погляд, що Росія — соціалістична країна і що кожен вчинок керівників Росії заслуговує розуміння, коли не наслідування.

Тим-то за останніх 10 років в мене виробилось переконання, що коли хочемо відродити соціалістичний рух, то знищення радянського міфу є необхідною передумовою для цього.