Повелителі мечів

куполу.

Пролунав дзвін, та напівпрозорий матеріал лише покрився тріщинами. Але ще один удар - і частина купола розлетілася вщент.

Від огидного запаху Корум мало не задихнувся. Він відсахнувся, потім, відчуваючи незрозумілу лють, вихопив шпагу з піхов і стрибнув

униз.

Те, що вадагський принц побачив, протверезило його швидше, ніж зілля, яке колись приготував Джері.

Продажний чаклун став жертвою власних заклинань. На губах його була піна, очі дико оберталися.

- Я вбив їх! - Верескливо викрикнув він. - І вас я теж уб’ю! Вони відмовилися мені слухатися, і я живо з ними розправився! -Єдиною

рукою, яка ще залишилася у нього, він підняв свою відрубану ногу і ткнув нею в кровоточать руку і ногу, що валялися на підлозі. - Я вбив їх!

Корум відвернувся, ударив шпагою по полицях з бульбашками і склянками.

- Я вбив їх, - продовжував бурмотіти Ертіль. Голос його ставав все глухіше, кров струмками бігла з тіла. Йому залишалося жити не

більше хвилини.

- Як тобі вдалося наслати на нас Хмара Розбрату? запитав Корум.

Ертіль слабо посміхнувся, - Бачиш кадило? Он те маленьке кадило, але воно знищило вас усіх.

- Ти помиляєшся. - Принц в Червоній Мантії зірвав зі стіни важкі ланцюги, на яких висіло кадило, і з розмаху кинув його в паруючий

котел. Повалила зелена пара, у якій на мить з’явилися спотворені злобою обличчя. - Хмари Розбрату більше не існує, - похмуро сказав

Корум. - Ти чуєш мене, чаклун?

Ертіль подивився на нього, закочуючи очі.

- Тоді убий і мене, вадаг. Я цього заслуговую. - Вадагський принц знизав плечима.

- Помри тієї смертю, яку ти сам собі обрав.

- Корум! - Крикнув з даху Джері. Принц в Червоній Мантії підняв голову.