Повелителі мечів

Майкл Муркок

Хроніки Корума I

Повелителі мечів

ВСТУП

У той час були океани світла, і міста в небі, і дикі бронзові птиці.

Червоні тварини, вищі замків, грізно ревіли. У чорних річках плавали смарагдові риби. То був час Богів, що зійшли на землю,

велетнів, блукаючих по воді; час брудної нечисті і бездумних духів, яких можна було викликати за допомогою заклинань і які приходили тільки тоді, коли їм приносилася страшна кривава жертва; час магії, чарівництва, мінливої природи і божевільних парадоксів; снів, які

збувалися, кошмарів, які перетворюються в реальність.

Багатий на події і похмурий час. Час Володарів Мечів. Час, коли згасала цивілізація двох стародавніх ворогів, вадагів і надрагів.

Час, коли з’явилася людина, раб страху, не відаючи, що боїться вона саму себе. І це було так само смішно, як і багато іншого,

пов’язане з людиною (яка в ті дні називала свою расу “мабдени”).

Мабдени жили недовго і швидко розмножувалися. Протягом двох-трьох століть вони заселили західний континент, на якому з’явилися, але

через боязнь не посилали своїх кораблів до вадагів і надрагів ще кілька століть. Побачивши, що на них не звертають уваги, мабдени

осміліли, відчуваючи ревнощі до стародавніх рас, гніваючись на них великим гнівом.

Вадаги і надраги ні про що не підозрювали. Мільйон з гаком років жили вони на планеті, на якій, як їм здавалося, нарешті запанував

мир. Вони знали про існування мабденів, але вважали їх новим видом тварин. Продовжуючи за традицією ненавидіти один одного, вони

займалися вивченням абстракцій, створювали чудові твори мистецтва, довгі години проводили в роздумах. Розумні, мудрі, які здобули

внутрішній спокій, стародавні раси не могли повірити, що в світі настають зміни. І тому, як завжди буває, не помічали їх зловісних

ознак.

Старовинні вороги не ділилися один з одним знаннями, хоч остання битва між ними відгриміла багато століть тому.