Повелителі мечів

- Ні… - Він спробував вихопити шпагу з піхов і зрозумів, що падає, - зовсім як тоді, коли повітряний корабель потерпів аварію. Але на цей раз Принц в Червоній Мантії міцно тримав Раліну в своїх обіймах. А потім він знепритомнів і прокинувся, почувши її голос:

- Корум! Корум! Мені боляче!

Він відкрив очі і подивився по сторонах. На тому місці, де вони стояли, колись височів замок Мойдель, який Гландит-а-Край спалив дотла.

Починався відплив, дамба поступово виступала з води.

- Дивись! - Вигукнула Раліна, вказуючи рукою на ліс. Узбережжя було усіяне трупами.

- Наш світ так і не вилікувався від безумства, - прошепотів вадагський принц Вони повільно спустилися з гори. Раптово відчувши, що

все ще стискає в кулаці око Рінна, Корум розмахнувся і закинув його в море.

- І слава богу, що я його позбувся, - пробурмотів він.

Глава 5

В ОСТАННІЙ РАЗ ПРО ГЛАНДИТА

Вони йшли по узбережжю Бро-ан-Вадага, дивлячись на трупи своїх старих ворогів, - воїнів Кінських Племен. Судячи з численних ран, вони побилися між собою, мабуть, під впливом Хмари Розбрату. Загинули ці нещасні зовсім недавно - Дивно, що ми нічого не відчуваємо, -

сказав Корум Раліні. - Мабуть, потрібен час, щоб хвороба торкнулася мозку. Бідні жителі Лайвм-ан-Еша, бідні вадаги…

Хтось рухався в лісі, ламаючи кущі.

Принц в Червоній Мантії вихопив шпагу, вперше за довгий час відчуваючи себе калікою. Потім він посміхнувся і вклав її в піхви.

З-за дерев вийшов Джері-а-Конел, ведучи на повідках трьох осідланих низькорослих коней.

- Все краще, ніж іти пішки, - весело заявив вічний мандрівник. - Куди ти зібрався, Корум? У Хельвіг-нан-Вейк? Вадагський принц

похитав головою.

- Нам нема чого там робити. Я хочу відправитися в замок Ерорн, спорядити баркас і відплисти на надрагські острови.

- Туди, де живе чаклун, наслав на нас Хмари Розбрату?

- Ти вгадав. - Джері почухав за вухом Базиліо, що сидів у нього на плечі.