Повелителі мечів

- До мене, вірні мої лицарі! - Заволав Мабельрод. - Приготуйтеся до битви! Ми повинні у що б то не стало захистити священну справу

Хаосу!

- Чи боїшся ти хоч чогось, Безликий Король? - запитав Вічний мандрівник.

Плечі Мабельрода поникли, золоте лезо меча потьмяніло.

- Я боюся Кулла, - прошепотів він.

- І правильно робиш. - Втрачений Бог схвально кивнув і нетерпляче махнув рукою. - А зараз припинімо дурну балаканину і віддамося

принадам битви!

Палац, зроблений за образом і подобою Раліни, розтанув у повітрі. Лицарі в жаху закричали. Мабельрод почав збільшуватися в розмірах;

його величезна безлике обличчя заступило чорний обрій.

Небо палахкотіло всіма кольорами веселки. Почулися чавкаючі, хлюпаючі, крякаючі звуки. До того місця, де недавно стояв палац, з усіх

боків мчали летючі, плазуючі, стрибаючі створіння Хаосу, яким, здавалося, не було числа.

Кулл доторкнувся до Джері пальцем, і вічний мандрівник зник.

Корум, дивлячись на величезне військо Мабельрода, затремтів.

- Навіть ти, Кулл, не здатний вистояти проти всієї потужності Хаосу, - хрипко сказав він. - Я шкодую, що поставив тебе нездійсненну

умову і звільняю тебе від клятви.

- Я не давав тобі ніякої клятви. - Дві руки поплескали Раліну і Корума по плечах. Вадагський принц відчув, як непереборна сила

втягує його в бездонну прірву, що з’явилася ззаду.

- Вони знищать тебе, Кулл!

- Доведеться мені дещо пригадати. Давненько я не бився! - Краєчком ока Корум побачив, як кошмарні ревучі тварюки накинулися на

Втраченого Бога.