Повелителі мечів

Чиясь гігантська тінь впала на руїни. Стало темно. Корум вирішив, що у нього почалися галюцинації, і затряс головою, намагаючись

привести свої думки в порядок.

Але Гландит-а-Край теж щось побачив. Рот його розтулився від подиву, налиті кров’ю очі мало не вискочили з орбіт. І поки він стояв у

заціпенінні, Корум останнім зусиллям волі відштовхнувся від землі здоровою ногою і впав, витягнувши руку з високо піднятою шпагою, яка

встромилася в незахищене горло герцога Края. Видавши хрипке, чутне булькотіння, Гландит впав. Кров ринула у нього з рота і з носа.

- За мою родину! - Сказав Корум. Тінь закрила собою все місто. Гігант з двома блискучими очима з дорогоцінних каменів накинув на

кричаих від жаху денледіссі мережу, підняв їх у повітря і закинув далеко в море.

- Блукаючий Бог, - в знемозі прошепотів Корум.

- Ти маєш рацію. - Джері-а-Конел, що з’явився невідомо звідки, присів навпочіпки поруч з вадагським принцом і почав оглядати його

рану. - Але більше йому не доведеться блукати по морях незліченних вимірів. Він знайшов те, що шукав.

- Свою душу?

- Своє око. Блукаючий Бог, це - Рінн, Корум. Немов в тумані побачив Корум поруч з Рінном усміхненого Кулла.

- Можеш забути про Володарів Хаосу, - сказав він. - Ми з братом прибили їх, як мух, - всіх до єдиного.

- Я дякую тобі від усієї душі, - з почуттям сказав Корум. - Нарешті лорд Аркін зможе спокійно правити нашим світом.

Кулл посміхнувся.

- Це навряд чи.

- Чому?

- Володарів Закону ми теж прикінчили, щоб нікому не було образливо. На ваших вимірах не залишилося богів, смертний.

- Але Аркін… був хорошим…

- Знайди хороше в самому собі, якщо ти хоч трохи себе поважаєш. Можливо, наше завдання і полягала в тому, щоб позбавити П’ятнадцять Вимірів від тупих богів, які бісилися з жиру.