Повелителі мечів

постать з сітями в руках. Герцог Край здивовано витріщився на неї.

Джері похмуро глянув на Корума і Раліну.

- Я зроблю все можливе, щоб забратися з цього проклятого вимірювання, сказав він. - Краще загинути, ніж залишитися тут. Герцог

швидко зрозуміє, що Гландит - слуга Мабельрода. А коли з’ясується, хто ми такі, всі Лицарі Хаосу кинуться за нами в погоню. - І з

цими словами він зняв прозору плівку, яка закривала пульт, і почав переставляти різнокольорові кришталики з місця на місце. - Не знаю,

що станеться, але я все ж ризикну!

Раптово повітряний корабель затремтів і огорнувся зеленим сяйвом. Вібрація ставала все сильніше і сильніше. Однією рукою Корум

притиснув до себе Раліну, іншою - вчепився за поручні огородження борта. Поверхня оранжево-фіолетового моря наближалася із загрозливою

швидкістю. Удар, найсильніший ривок, - і вадагського принца жбурнуло убік.

Він плив у в’язкій рідині, занурюючись в неї з кожною хвилиною все глибше і глибше. Йому нічим було дихати. Корум зрозумів, що

помирає. І він знав, що поруч з ним вмирають Раліна і Джері. Принц в Червоній Мантії відчув полегшення при думці про те, що його митарства нарешті закінчилися. Він дуже шкодував про свою дружину і вічного мандрівника, але радів за себе.

Потім він відчув, що падає. Поруч з ним падав уламок огорожі.

Повітря було чисте й прозоре, але Корум летів з такою швидкістю, що все ще не міг дихати. Він розкинув руки, ковзаючи по блакитному

просторі, що оточує його з усіх боків і крикнув у цю неосяжну блакить:

- Раліна!

Йому ніхто не відповів. Корум залишився один-однісінький у всесвіті блакитного світла.

Очі його злипалися. Втомлений мозок відмовився сприймати подальші жахи.

***

Прокинувшись, Корум відчув, що лежить на чомусь дуже м’якому і зручному. Йому було жарко, хоча він був абсолютно голим.

У невелике вікно кімнатки на останньому поверсі (про що можна було судити по куполоподібній стелі) проникало сонячне світло. Просте