Повелителі мечів

- Що трапилося? - Запитала Раліна. Джері похитав головою.

- Не знаю. Таке враження, що замок нас притягує. Ну і сморід! Нічим дихати!

Повітряний корабель завис над червоними вежами, опустився на червоний дах - і не провалився, хоча явно стояв на поверхні якоїсь

рідини. На всяк випадок Корум вихопив шпагу з піхов.

Двері однієї з башточок відчинилися, і в отворі з’явилося істота, товста, як бочка, з іклами вепра на людському обличчі і голими

кривими ногами в наколінниках, на яких був вибитий якийсь девіз. Істота посміхнулася.

- Мені якраз не вистачало гостей, - прохрипіла вона. - Ви мої?

- Як, гості? - Приголомшено запитав Корум.

- Ні, ні і ні! Це я вас створив чи один з моїх братів, лицарів Мечів?

- Прости мене… - Розгублено вимовив Корум, але Джері перебив його.

- Я тебе знаю. Ти - герцог Тир.

- Звичайно, я - Тир. Що з того? Е-е, та я відчуваю, що вас взагалі ніхто не робив. Ви не з нашого виміру? Приємна несподіванка. Вітаю вас, смертні, в моєму палаці! Чудово! Привіт, привіт, привіт! Дивовижно! Привіт!

- Ти - Володар Хаосу, лицар Мечів, підданий Мабельрода Безликого. Значить, я виявився правий. Ми потрапили в його королівство.

- О, яке тонке спостереження! Чудово! - Лице вепра розпливлося в усмішці. Оголилися жовті великі зуби. - Вас, мабуть, відправили до

мене з дорученням? А? Я погано чую.

- Ми на службі короля Мабельрода, - швидко відповів Джері. - Билися в королівстві лорда Аркіна, щоб повернути престол Валету Мечів.

- Незрівнянно! Тільки не кажіть, що прийшли до мене за допомогою. У мене зовсім не залишилося резервів. Я віддав усе, що мав. Колись

ми, лицарі Хаосу, самі відправимося на боротьбу з Законом. Але тільки не зараз. Ні, не зараз. Ви ж чули, як постраждав - вірніше,

постраждала Ксіомбарг, коли проникла а чужі володіння. Жахлива історія!

- А ми так сподівалися на твою допомогу! - Сказав Джері в тон герцогу Тиру. Сам розумієш, із Законом жарти погані!