Повелителі мечів

- Вони сильніше нас, вадаг. Вони принесли з собою темряву, посіяли жах. Вони отруїли красу і прирекли правду на погибель.

Весь світ належить мабденам. Стародавні раси не мають права продовжувати своє існування. Природа нас ненавидить! Ми повинні загинути!

Корум зітхнув.

- Це твоя власна думка, або ти повторюєш слова своїх повелителів?

- Це - реальність!

- Ти казав, мабдени вважали Гал останнім вадагським замком…

- Так. Але я відчував, що він не останній. І сказав про це.

- Мабдени вирушили на його пошуки?

- Звичайно. - Корум схопив пораненого за плече.

- Куди? - Надраг посміхнувся.

- Куди? - Перепитав він. - Природно, на захід! Корум побіг до свого коня.

- Почекай! - Хрипким голосом закричав услід йому надраг. - Заради всього святого, убий мене, вадаг! Я не хочу мучитися!

- Я не вмію вбивати, - відповів Корум, схоплюючись в сідло.

- А ти навчися! Обов’язково навчися! Молодий принц не чув останніх слів вмираючого. Несамовито поганяючи коня, Корум скакав на захід.

Глава 5

НАДАНИЙ УРОК

Вогонь вирував, знищуючи загострені башточки замку Ерорн. Шумів прибій, немов борючись зі смертельним ворогом; завивав вітер в

безсилій люті; пінисті гребінці хвиль з усіх сил тягнулися вгору, намагаючись загасити всепожираюче полум’я.

Замок Ерорн затремтів, руйнуючись, а чорнобороді мабдени сміялися, дивлячись на уламки, підраховуючи награбоване добро, кидаючи

тріумфальні погляди на трупи, ще не встигли оклякнути.