Повелителі мечів

Це були трупи вадагів.

Чотири жіночих і сім чоловічих.

Стоячи на гірській стежці, що веде в Броггфітус, Корум бачив відсвіти пожежі на закривавлених обличчях, які він так добре знав:

принца Клонскі, його батька;

Калаталарни, його матері; Ілястру і Фолінру, його сестер-близнят; принца Рана, його дядька; Сертреда, його двоюрідної сестри І

п’ятьох слуг - його далеких родичів.

Три рази Корум перелічив трупи, і на зміну холодному розпачу, який він відчував, прийшла ненависть.

Три рази Корум перелічив трупи, а потім глянув на бенкетуючих м’ясників-переможців, і його обличчя по праву можна було назвати

обличчям шефанго.

Зовсім недавно молодий принц пізнав печаль і страх. Зараз він пізнав ненависть.

Два тижні скакав Корум, майже не зупиняючись, сподіваючись випередити денледіссі і попередити свою родину про небезпеку. Він

запізнився всього на кілька годин.

Зарозумілість варварів, породжена невіглаством, восторжествувала над зарозумілістю вадагів, породжену знаннями. Саме так, мабуть,

міркував батько Корума, принц Клонскі, коли йому проломили череп вкраденою у нього ж бойовою сокирою. Але в даний момент Корум було не

до філософії.

Жовті очі його потемніли від гніву. Стиснувши в руці держак списа, він пришпорив втомленого коня і поскакав по освітленій пожежею

стежкою до денледіссі.

Вони сиділи у візку, переливаючи солодке вадагське вино у свої міхи. Шум прибою, завивання вітру дозволили Корум наблизитися до

мабденів непоміченим.

Наконечник списа пробив груди найближчого воїну, і той закричав страшним голосом.