Повелителі мечів

рятівну темряву.

Він не встиг зробити й кількох кроків, як спіткнувся об щось м’яке.

Мимоволі глянувши вниз, Корум побачив свою матір, і зрозумів, якої наруги зазнала вона перед смертю. Гіркий стогін зірвався з його

губ, сльози покотилися з очей. Високо піднявши бойову сокиру лівою рукою, стискаючи шпагу в правій, він закричав:

- Гландит-а-Край!

Корум пізнав спрагу помсти.

***

Від стукоту копит здригалася земля. Найвища башта замку Ерорн раптово тріснула і звалилася, охоплена язиками полум’я, які злетіли в

небо, освітивши ніч і Гландит-а-Края, що розвертав коней, які мчали щодуху.

Корум стояв над тілом своєї матері, принцеси Калаталарни. Перший удар Принца в Червоній Мантії розбив голову корінному коневі, і він

впав, тягнучи за собою інших.

Герцог Гландит-а-Край мало не вилетів з воза. Він голосно вилаявся. Зупинилися й інші вози. Мабдени явно не розуміли, в чому справа.

Другий удар Принц в Червоній Мантії завдав Гландиту в груди, але вістря не пробило кольчуги. Величезна кудлата голова повернулась, сірі вицвілі очі втупилися на Корума. Потім герцог зістрибнув на землю, і Корум виявився обличчям до обличчя з убивцею своїх рідних і

близьких.

Вони дивилися один на одного, освітлені загравою, важко дихаючи, готові до сутички.

Корум напав першим. Зробивши випад шпагою, він замахнувся бойовою сокирою.

Гландит відхилив корпус, підняв свою бронзову сокиру і одночасно спробував ударити Корума ногою в живіт.

Вони кружляли, і кожен уважно стежив за противником, намагаючись знайти найменшу пролом в його обороні, а мабдени з інших возів

встали в коло і мовчки спостерігали за ними.

Губи Гландита заворушилися, він спробував віддати воїнам якийсь наказ, але в цей час Корум дістав його в стрибку. Клинок, зроблений