Повелителі мечів

Корум згадав чутки, згідно з якими мабдени знищили безліч вадагських замків і захопили острови надрагів. Денледіссі вважали своїм

обов’язком знищувати всіх шефанго. Чому? Ні вадаги, ні надраги не представляли для мабденів ніякої небезпеки. Вони володіли

величезними знаннями, і нічим більше. Невже мабдени боялися знань?

Протягом десяти днів, двічі зупиняючись на відпочинок, скакав Корум на північ, намагаючись не думати про те, яким постане перед його

поглядом замок Гал, пристрасно сподіваючись, що йому вдасться попередити принца Фагвіна про небезпеку.

Молодий принц об’їжджав стороною поселення мабденів, і маленькі, і великі, оточені сірими кріпосними стінами з похмурими вежами.

Кілька разів він бачив загони воїнів, але загострене вадагське чуття допомогло йому уникнути зустрічі з ними. Одного разу Корум

змушений був переміститися на інший вимір (затративши чимало сил), щоб його не помітили. З відстані в десять футів він дивився на

брудні хворобливі особи, змащені жиром; на потворні фігури, закутані в хутра; на невигадливі брязкальця, які служили варварам прикрасами… він дивився на мабденів і дивувався тільки одному: їх умінню знищувати все живе.

І, нарешті, Принц у Червоній Мантії під’їхав до підніжжя пагорба, на якому стояв замок Гал, і побачив чорні клуби диму і криваві

вогненні язики, що здіймаються в небо. Корум зрозумів, за якою здобиччю направлялися вози мабденів, які зустрілися йому по дорозі.

На перший погляд облога Гала тривала багато днів. Мабуть, вадаги добре підготувалися до нападу. Сподіваючись, що встигне надати

допомогу співвітчизникам, молодий принц пришпорив коня і помчав вгору по горбу.

Єдиною живою істотою в охопленому полум’ям замку був поранений мабден, кинутий своїми товаришами напризволяще. Корум не звернув на

нього жодної уваги.

Троє вадагів лежали один біля іншого. Двоє дорослих чоловіків, роздягнених догола, і шестирічна дівчинка. Перед смертю вони

піддалися катуванням.

Корум дбайливо відніс трупи до палаючого замку і здійснив вогняне поховання. Потім підійшов до червоного коня і зовсім було зібрався

сісти в сідло, коли поранений вигукнув:

- Допоможи мені, повелителю!