Повелителі мечів

з неземного металу, проткнув кольчугу і встромився герцогу в плече. Гландит люто захрипів і змахнув сокирою з такою силою, що шпага

вилетіла з занімілих пальців Корума.

- От і все, вадаг, - пробурмотів Гландит-а-Край, немов розмовляючи сам із собою. - Побалвилися, і буде. Мені не судилося загинути від

руки шефанго…

Корум завдав удару сокирою.

І знову Гландит парирував. І знову бронзова сокира зі свистом розітнула повітря… залишивши Корума беззбройним. Герцог подивився на

нього і посміхнувся.

-… Але шефанго судилося загинути від моєї руки! - Рот його перекосився у вовчій усмішці.

Кинувшись на Гландит-а-Края, Корум спробував вихопити у нього бронзову сокиру, і, втрачаючи останні сили, вчепився в руків=я.

- Клянуся Собакою, - вигукнув герцог, - цей вадаг - демон! Приберіть його від мене, хлопці! Не вбивати. Ми з ним ще побавимося.

Як-не-як, це - останній вадаг на Землі!

Корум чув їхній сміх, намагався чинити опір, коли його схопили за руки.

Він кричав, як кричить чоловік в гарячковому маренні, і не чув своїх власних слів.

Потім один з мабденів стягнув з нього срібний шолом, а інший ударив по потилиці руків’ям меча. Тіло Корума обм’якло, і він поринув у

нав=язану йому темряву.

Глава 6

КОРУМ СТАЄ КАЛІКОЮ

Сонце двічі здійснило подорож по небосхилу, перш ніж Корум отямився і побачив, що лежить, прикутий ланцюгами, в одному з мабденських

фургонів. Він спробував підняти голову і подивитися в щілинку. Стояв день.

Чому його не вбили? Відповідь напрошувалася сама собою: мабдени збираються піддати спійманого вадага тортурам і чекають, коли він