Зникнення

– Джорджі, ти пройшов довгий шлях від того школяра, що колись задирався з Діззі, – сказала вона.

Ханмер засміявся. Діззі завів: «Гаудеамус ігітур...» і Ханмер разом із ним співав давній учнівський гімн аж поки вони не під‘їхали до Таттерсола. Там Діззі замовив «Гіннес» і ребра на грилі, а Ханмер тим часом пішов перевдягнутись у клуб нагорі.

Чомусь йому заманулося повернутись назад, кинути останній погляд. Можливо, він не бажав поривати з минулим повністю. Він звільнився від сюртука, нанкового жилета, крапчастих штанів, начищених шнурованих чобіт і спіднього. Він одяг сіру сорочку зі штаньми і зник.

Він знову з‘явився вже в палаті Т шпиталю в Сент-Олбансі, де півтора кубики тіоморфату натрію позбавили його свідомості.

– Є третій, - сказав хтось. – Везіть їх до Картпентера.

Отож, усіх трьох, рядового першого класу Натана Райлі, майстер-сержанта Лелу Мачан і капрала Джорджа Ханмера, привели у кабінет генерала Карпентера. Вдягнені у піжами шпиталю, вони сиділи, заціпенілі від тіоморфату.

З кабінету прибрали все зайве, і він увесь аж сяяв сліпучим світлом. Тут зібралися фахівці з розвідки, контррозвідки, служби безпеки і центрального розвідувального управління. Капітан Едсель Діммок здригнувся, побачивши сталеві обличчя цих людей, що чекали на його пацієнтів і на нього самого. Генерал Карпентер похмуро всміхнувся.

– Ви не думали, що ми можемо і не купитися на вашу казочку про зникнення, га, Діммок?

– П-пане генерал?

– Я теж фахівець, Діммок. Я вам все поясню на пальцях. Війна йде погано. Дуже погано. У нас було кілька витоків інформації. Гармидер у Сент-Олбансі певним чином вказує на вас.

– А-але ж вони справді зникають, пане. Я…

– Мої люди хочуть поговорити з вами і вашими пацієнтами про ці зникнення, Діммок. Почнуть вони з вас.

Фахівці обробили Діммока, розм‘якшивши і вивільнивши його підсвідомість, заблокувавши його супер-его. Вони використали усі описані види сироватки правди і усі методи фізичного і психологічного тиску. Діммок верещав, його тричі підводили до межі, де він мав зламатися, але ламатися було нічому.

– Нехай трохи помаринується, – сказав Карпентер. – Тепер беріться за пацієнтів.

Виявилося, що фахівці не дуже охочі витискати відповіді з хворих.

– Заради Бога, не церемоньтеся! – заревів Карпентер. – Ми ж воюємо за цивілізацію. Ми маємо захистити свої ідеали і заплатимо будь-яку ціну. Давайте!

Фахівці з розвідки, контррозвідки, служби безпеки і ЦРУ взялися до справи. Рядовий першого класу Натан Райлі, майстер-сержант Лела Мачан і капрал Джордж Ханмер зникли, як вогник задутої свічки. Щойно їх силою садили на стільці, а наступної миті їх вже не було. Фахівці пороззявляли роти. Генерал Карпентер повівся, як джентльмен. Він підійшов до Діммока:

– Капітане Діммок, я прошу у вас пробачення. Полковнику Діммок, вам присвоєно нове звання за дуже важливе відкриття… тільки що воно в біса значить? Для початку треба перевіритися самим.

Карпентер кинувся до інтеркому.

– Пришліть мені фахівця з шокових уражень і психіатра.