Зникнення

Двох спеціалістів, що прибули, коротко ознайомили з проблемою. Вони оглянули свідків і порадилися.

– Ви всі зазнали шоку помірного ступеня, – сказав фахівець із уражень. – Війна не йде нервам на користь.

– Тобто, ви кажете, що ми насправді не бачили, як вони зникли?

Фахівець із шоку похитав головою і глянув на психіатра, що теж похитав головою.

– Масова ілюзія, – мовив психіатр.

І в цю мить рядовий першого класу Райлі, майстер-сержант Мачан і капрал Ханмер з‘явилися знову. Щойно вони були масовою ілюзією; зараз вони знову сиділи на стільцях, посеред загального збентеження.

– Вколіть їм ще, Діммок! – закричав Карпентер. – Вколіть їм по літру.

Він знову кинувся до інтеркому.

– Мені потрібні всі фахівці, що в нас є. Негайний збір в моєму кабінеті.

Тридцять сім експертів, всі як один – загартовані і відточені інструменти, оглянули непритомних хворих і три години обговорювали побачене. Деякі факти були очевидні: це якийсь новий фантастичний синдром, викликаний не менш новими й фантастичними жахіттями війни. Із розвитком нових засобів ведення бойових дій, реакція їх жертв теж має виражатися по-новому. На всяку дію є рівна протидія. Добре.

Цей новий синдром, певно, якось пов‘язаний з телепортацією... з тим, як розум керує простором. Вочевидь, контузія, завдаючи відомої шкоди мозку, активує його приховані можливості, до цього часу незнані. Нехай так.

Вочевидь, пацієнти можуть повертатися тільки туди, звідки вони зникли, бо інакше вони б не повертались раз за разом у палату Т чи сюди, у кабінет генерала Карпентера. Добре.

Напевне, пацієнти мають змогу їсти і спати там, куди вони відправляються, оскільки ні того, ні іншого у палаті Т їм не потрібно. Згода.

– Маю невелике зауваження, – вставив полковник Діммок. – Здається, вони повертаються все рідше. Спочатку вони повертались десь раз на день. Зараз більшість із них відсутня тижнями, і повертаються вони рідко.

– Це не головне, – сказав Карпентер. – Куди вони зникають?

– Може, переносяться за лінію фронту? – сказав хтось. – Це пояснило б витоки інформації.

– Нехай розвідка це перевірить, – Карпентер підхопив ідею. – Чи спостерігалися подібні випадки у ворога? Скажімо, полонені у концтаборах зникали й з‘являлися знову? Може, це був хтось із нашої палати Т.

– Може, вони просто вирушають додому, – припустив полковник Діммок.

– Нехай безпека це перевірить, – наказав Карпентер. – З‘ясуйте все про домашніх і знайомих кожного з цих двадцяти чотирьох втікачів. Далі... про наші наміри щодо палати Т. У полковника Діммока є план.

– Ми поставимо туди шість додаткових ліжок, – пояснював Едсель Діммок. – І підселимо туди шість фахівців для нагляду. Так ми зможемо непомітно зібрати інформацію. Вони ж бо у кататонії і не відповідають, коли притомні, і з них ніякої користі, коли вони під дією ліків.