Зникнення

– Ми не знаємо. У них порушений метаболічний цикл, точніше, його анаболічна фаза. Катаболізм у нормі. Іншими словами, пане генерал, вони нічого не їдять, але відходи травлення продовжують виділятися. Їх організми виводять токсини і відновлюють старі тканини, але вони не сплять. Бог знає, як їм це вдається. Це просто диво.

– І тому ви їх замкнули? Хочете сказати… Підозрюєте, що вони тікають, щоб вкрасти їжі і подрімати десь?

– Н-ніяк ні. – нерішуче відповів Діммок. – Я не знаю, як вам сказати, генерал Карпентер. Я… Ми зачиняємо, бо… це справжня загадка. Вони… Знаєте, зникають.

– Що, кажете, вони роблять?

– Зникають, пане. Щезають. Прямо на очах.

– Містика якась.

– Так і є, пане. От сидять вони на ліжку або стоять поруч. Зараз ви їх бачите, а наступної миті – ні. Іноді у палаті Т дві дюжини людей. Іноді нікого немає. Вони зникають і з‘являються знов, коли їм заманеться. Ось чому ми замкнули палату, генерале Карпентер. За всю історію воєн і поранень, отриманих у бою, не траплялося нічого подібного. І ми не знаємо, як дати цьому раду.

– Пришліть до мене трьох із них, – сказав генерал Карпентер.

Натан Райлі з‘їв грінки по-французьки з яйцями бенедикт, випив дві кварти темного елю, викурив сигару «Джон Дрю», благородно відригнув і підвівся з-за столу. Він злегка кивнув Джиму «Джентльмену» Корбету, а той перервав розмову з Джимом «Діамантом» Брейді і підійшов до нього біля каси.

– Хто по-твоєму стане чемпіоном цього року, Нат? – поцікавився Джентльмен Джим.

– «Доджерс», – відповів Натан Райлі.

– У них же нема кому подавати.

– У них є Снайдер, Ф’юрілло і Кампанелла. Вони й візьмуть приз цього року, Джим. Б‘юсь об заклад, вони гарантують собі чемпіонство раніше, ніж це робив будь-хто у минулому, скажімо, ще до тринадцятого вересня. Запиши, побачиш, чи я був правий.

– Ти завжди правий, – сказав Корбетт.

Райлі посміхнувся, розплатився, неквапно вийшов на вулицю і сів у екіпаж до Медісон Сквер Гарден. Він вийшов на розі 50-ої і Восьмої авеню і попрямував сходами нагору до букмекерської контори, що знаходилася над радіомайстернею. Букмекер подивився на нього, видобув конверт і відрахував п‘ятнадцять тисяч доларів.

– Рокі Марчіано переміг Роланда Ла Старца технічним нокаутом у одинадцятому раунді, – мовив він. – Як вам вдається вгадувати так точно, Нат?

– Я цим на життя заробляю, – посміхнувся Райлі. – Ви приймаєте ставки на вибори?

– Ейзенхауер дванадцять до п‘яти. Стівенсон…

– Ну, Едлая до уваги не беремо. – Райлі поклав двадцять тисяч доларів на стіл. – Ставлю на Айка. Запиши на мене.

Він вийшов з контори і відправився у свої апартаменти в Уолдорфі, де на нього з нетерпінням чекав високий стрункий молодик.