Зникнення

Присутні невизначено зашаруділи. Карпентер рішуче кивнув.

– Саме так, панове. Подорожі в часі – вже реальність. Це досягнення було здобуто не так, як ми це уявляли... не в результаті наукових дослідів кваліфікованих спеціалістів; воно прийшло до нас як чума... інфекція... професійне захворювання військових… як результат поранення в бою звичайних людей. Перед тим, як ми продовжимо, продивіться рапорт, що перед вами.

Присутні пролистали заповнені бланки. Рядовий першого класу Натан Райлі переносився в Нью-Йорк початку двадцятого століття; майстер-сержант Лела Мачан... відвідувала Римську імперію першого століття нашої ери; капрал Джордж Ханмер... подорожував у вікторіанську Англію. І решта з двадцяти чотирьох пацієнтів тікала від хаосу і жаху війни двадцять другого століття у Венецію дожів, на піратську Ямайку, в Китай часів династії Хань, в Норвегію до Еріка Рудого – будь-куди в часі і просторі.

– Я думаю, не треба зайвий раз описувати колосальне значення цього відкриття, – підкреслив генерал Карпентер. – Уявіть лиш, яке значення для війни може мати можливість посилати армію назад на тиждень чи місяць. Ми могли б виграти війну ще до її початку. Ми могли б захистити від варварів нашу Мрію... поезію і красу, а також велику американську культуру, навіть не наражаючи їх на небезпеку.

Слухачі спробували осягнути думкою парадокс здобуття перемоги у битві, котра ще не почалася.

– Положення ускладнене тим, що ці чоловіки й жінки з палати Т трохи не в собі. Вони можуть знати, а можуть і не знати як їм це вдається, але в будь-якому разі, вони неспроможні спілкуватися з експертами, які змогли б розібратися в механіці цього дива. Вони не зможуть нам допомогти. Ми повинні з‘ясувати все самі.

Загартовані і відточені інструменти нерішуче переглянулися.

– Нам будуть потрібні фахівці, – сказав генерал Карпентер. Присутні розслабилися. Вони знову були в своїй стихії.

– Нам знадобляться фахівці з механіки мозку, кібернетики, психіатрії, анатомії, археології, а також першокласний історик. Вони зайдуть до тієї палати й не вийдуть звідти, поки не виконають завдання. Вони повинні дізнатися про спосіб подорожувати у часі.

Перших п‘ятьох фахівців легко знайшли у різних військових департаментах. Уся Америка була набором загартованих і відточених інструментів. Але першокласного історика знайти не вдавалося, поки Федеральна система виправних закладів не видала кандидата історичних наук Бредлі Скрима, що відбував свої двадцять років каторжних робіт. Доктор Скрим був уїдливим і гострим на язик. Він обіймав посаду декана кафедри філософської історії у Західному університеті, поки не висловив свою думку про війну за Американську мрію, за що йому й дали двадцять років каторги. Скрим своєї позиції не змінив, але він пішов на співпрацю з урядом, бо проблема палати Т його зацікавила.

– Але я не фахівець, – відрізав він. – У цій темній країні фахівців я – останній безтурботний коник у мурашнику.

Карпентер повернувся до інтеркому.

– Пришліть ентомолога, – сказав він.

– Не варто, – сказав Скрим. – Я поясню. Ви – мурашине гніздо... невтомно спеціалізуєтеся і працюєте. Для чого?

– Щоб оберігати Американську мрію, – палко відповів Карпентер. – Ми б‘ємося за поезію і культуру, і освіту, і Найкраще в Житті.

– Тобто ви б‘єтеся, щоб оберігати мене, – сказав Скрим. – Усьому цьому я присвятив своє життя. І що ви зі мною зробили? Кинули у в‘язницю.

– Вас визнали винним у співчутті ворогу й ворожим ідеям, – сказав Карпентер.

– Мене засудили за те, що я вірив у Американську мрію, – сказав Скрим. – А іншими словами – за те, що в мене є власна думка.

Своя думка в нього з‘явилася і щодо палати Т. Він побув там добу, насолодився триразовим харчуванням, прочитав рапорти, викинув їх і почав кричати, щоб його випустили.

– Своя робота для кожного і кожен увесь для своєї роботи, – сказав йому полковник Діммок. – Ви не вийдете, поки не дізнаєтесь таємницю подорожі в часі.