Розділ «ІІІ Пол»

Біля жаровні стояв стіл. На ньому виднілося з півдюжини банок і бляшанок.

Одна з бляшанок містила горючу суміш для вугільних брикетів.

«А що, як Енні кричатиме від болю? Тобі цікаво, як це звучатиме? Тобі взагалі цікаво? Люди з давніх-давен кажуть, шо помста — це така страва, яку краще подавати холодною, але на той час «Вогонь Нашвидкуруч від Ронсонів»[156] іще не винайшли».

Пол подумав: «Гори, мамцю…» і заснув. На його блідому, виснаженому обличчі з’явилася легка усмішка.

Коли того дня о чверть на третю повернулася Енні, її кучеряве волосся було прим’яте навколо голови у формі мотоциклетного шолома. Вона перебувала в мовчазному настрої, який, скоріше, свідчив про втому й задумливість, аніж про депресію. Коли Пол запитав, чи вдалою була її поїздка, вона кивнула.

— Так, гадаю, тепер усе гаразд. Я ніяк не могла завести моторолера, інакше повернулася б іще годину тому. Якісь негаразди зі свічками запалювання. Як твої ноги, Поле? Хочеш іще один укол перед тим, як я віднесу тебе нагору?

Після двадцяти годин, проведених у цій вогкості, ноги крутило так, неначе їх потикали іржавими цвяхами. Йому дуже хотілося отримати ще один укол, але не тут. Тільки не в підвалі.

— Гадаю, я можу потерпіти.

Вона повернулася до нього спиною та сіла навпочіпки.

— Гаразд, тримайся. Але пам’ятай, що я тобі казала про міцні обійми й таке інше. Я дуже втомилася і можу неправильно відреагувати на усілякі жарти.

— Мені й так не до сміху.

— Добре.

Хрокнувши, Енні підняла Пола, і йому довелося закусити губу, щоби не закричати від агонізуючого болю. Поки вона йшла долівкою до сходинок, то повернула голову кудись убік, і він зрозумів, що вона позирає (мабуть, що позирає) на стіл, заставлений бляшанками. Вона недовго туди дивилася, немов мимохідь, але Полу здавалося, наче вона витріщалася цілу вічність. Він був упевнений, що Енні помітить відсутність бляшанки з горючою сумішшю. Зараз остання була запхана глибоко під спіднє Пола. Уперше за багато місяців після першої покражі він нарешті спромігся вкрасти щось іще… і якщо її руки зісковзнуть, коли вона буде тягти його по сходах, то вони намацають не лише його худорляву дупу.

Енні відвела погляд від столу, і вираз на її обличчі анітрохи не змінився. Пол відчув таке полегшення, що навіть довгий, важкий підйом сходами до комори минув майже безболісно. Хоча Вілкс завжди могла вдати, що нічого не сталося, але Пол гадав (сподівався ), що цього разу він її обдурив.

Що цього разу він дійсно її обдурив.

— Мабуть, я таки не відмовлюся від уколу, Енні, - сказав Пол, коли вона поклала його назад у ліжко.

Вона уважно поглянула на його бліде спітніле обличчя, а потім кивнула та вийшла з кімнати.

Щойно вона зникла з очей, Пол витягнув бляшанку з-під трусів і запхав під матрац. Він нічого туди не ховав відтоді, як вона знайшла ніж, і не збирався надовго залишати там горючу суміш. Вона пролежить під матрацом до вечора. А тоді він перекладе її до іншого, більш надійного місця.

Повернулася Енні та зробила йому укол. Потім вона поклала на підвіконня блокнот і кілька нагострених олівців та підкотила крісло до ліжка.

— Ось, — мовила вона. — А я піду спати. Якщо приїде якась машина, я її почую. Якщо ж нас ніхто не потурбує, то я, напевно, просплю аж до ранку. Якщо захочеш пересісти в крісло та писати від руки — ось твій візок. Рукопис лежить тут, на підлозі. Хоча я б дуже не радила підводитися, поки твої ноги трохи не зігріються.