Розділ «IV Богиня»

Богиня

— До тебе прийде високий, темний незнайомець, — сказала циганка Мізері, і Мізері здивувалася, коли збагнула одразу дві речі: це була не циганка і обидві жінки тепер були в наметі не самі. Вона відчула аромат парфумів Гвендолін Честейн за мить до того, як руки божевільної зімкнулися на її горлі.

— Власне кажучи, — зауважила циганка, яка зовсім не була циганкою, — гадаю, що вона зараз тут, із нами.

Мізері спробувала закричати, але не змогла навіть дихнути.

«Дитина Мізері»

— Завше так дивиться, маса Єн, — сказав Гезекая. — Як на неї не гляди, вона все ‘дно мов дивиться на тебе. Не знаю, чи правда, але бурка… вони кажуть, ба зайдеш за неї, а вона все ‘дно дивиться.

— Але ж це просто кам’яна брила, не більше, — заперечив Єн.

— Так, маса Єн, — погодився Гезекая, — ‘сьо в чому її сила.

«Повернення Мізері»

айпалкіііішах

вооошш айпалкіііішах

шнувооол

Ці звуки долинали навіть крізь туман.

«А тепер треба сполоснути», — сказала вона, і ось що з цього випливло:

За дев’ять місяців після того, як Вікс і Макнайт витягли його з дому Енні на саморобних ношах, Пол Шелдон проводив весь свій час або в шпиталі «Докторз», що у Квінсі, або в новій квартирі у Східному Мангеттені. Полу знову переламали ноги. Ліва нога була досі по коліно в гіпсі. Лікарі сказали, що він кульгатиме до кінця життя, але ходити буде і колись навіть не відчуватиме при цьому болю. Кульгавість була б набагато сильніша й помітніша, якби в нього лишилася ліва ступня. Протез для Пола виконували на замовлення. За іронією долі, Енні зробила йому послугу.

Він багато пив і зовсім не писав. По ночах його мучили кошмари.

Якось у травні він вийшов із ліфта на своєму дев’ятому поверсі, думаючи цього разу не про Енні, а про величезний пакунок, що він незграбно затискав під пахвою. У ньому лежали дві перев’язані гранки «Повернення Мізері». Видавці дуже швидко запустили її в друк, і не дивно, зважаючи на заголовки в газетах по всьому світі, що розповідали про дивні обставини, за яких був написаний цей роман. Видавництво «Гастінг Гаус» замовило безпрецедентну кількість примірників — перший наклад становив один мільйон. «І це тільки початок, — сказав сьогодні Чарлі Мерріл, його редактор, коли вони сиділи за сніданком, за тим самим ланчем, з якого Пол тепер повертався з гранками. — Ця книжка стане світовим бестселером, мій друже. Нам треба падати на коліна та дякувати Богові, що історія у твоїй книжці майже така сама захоплива, як і історія її написання».

Пол не знав, правда це чи ні, але йому було байдуже. Він просто хотів, щоб ця книжка залишилася позаду і він би знайшов наступну … але минали порожні дні, вони складалися в тижні, місяці, і Пол став загадуватися, чи відбудеться взагалі коли-небудь та наступна книжка.

Чарлі благав його написати документальні спогади про пережиті негаразди. Такий опус, говорив він, буде продаватися навіть краще, ніж «Повернення Мізері». Навіть краще, ніж сама «Якокка»[169]. Коли Пол без особливого захвату поцікавився, на скільки потягнуть права на випуск роману в м’якій обкладинці, Чарлі відкинув з чола довге волосся, запалив «Кемел» і сказав: «Я думаю, можна призначити стартову ціну в десять мільйонів доларів, а потім влаштувати пекельний аукціон». Сказав і оком не змигнув, а через пару секунд Пол усвідомив, що Чарлі був налаштований цілком серйозно або, принаймні, так вважав.