Розділ «ІІІ Пол»

Він ненадовго задрімав, а коли прокинувся, то зрозумів, що сильно сповз на лівий бік, а голова звісилась, наче в п’янички. Він випростався, і ноги голосно послали його під три чорти. Він узяв своє підкладне судно, випорожнився та з легким занепокоєнням зрозумів, що, мабуть, підхопив інфекцію сечовивідних шляхів. Він став таким уразливим. Уразливим до, бляха, усього . Він відклав судно й знову взявся за шприц.

«Легка доза скополаміну, як сказала Енні. Ну, може й так. А може, вона влила туди вбивчу дозу якоїсь наркоти. Як вона зробила з тими бідолахами, на кшталт Ерні Гоняра та Квіні Боліфант».

Він злегка всміхнувся. Невже це так погано? Пролунала гучна відповідь: «НІ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ!» Було б навіть добре. Палі зникли б назавжди. Не було би відпливів. Ніколи.

З цією думкою Пол намацав пульс на лівому стегні і, хоча ніколи раніше не робив собі уколів, зараз управився вміло, навіть хвацько.

Він не помирав і не засинав. Біль пішов, і Пол полинув геть, почуваючись відірваним від власного тіла, наче куля чистої думки на довгій мотузці.

«Ти сам собі Шехерезада», — подумав він і поглянув на жаровню. Йому уявлялися марсіяни, що палили Лондон смертоносними променями.

Раптом він згадав пісню, дискотечну мелодію, здається, групи «Траммпс»[154]: «Палай, лялечко, палай, гори, мамцю…»

Щось спалахнуло.

Якась ідея.

«Гори, мамцю…»

Пол Шелдон заснув.

Коли він прокинувся, підвал був залитий попелястими ранковими променями. На таці, яку Енні лишила для Пола, сидів величезний щур і, згорнувши сірий хвіст навколо тулуба, гриз шматочок сиру.

Пол закричав, смикнувся, знову закричав, і ноги почали наливатися болем. Щур утік.

Вона залишила йому кілька пігулок. Він розумів, що новріл мало допоможе, але це було краще, ніж нічого.

«Окрім того, болітиме чи не болітиме, час для ранкової дози, еге ж, Поле?»

Він запив дві облатки пепсі, а потім відкинувся назад, від чого в ділянці нирок з’явився глухий пульсуючий біль. Він точно щось тут підхопив. От круто. Супер.

«Марсіяни, — подумав він. — Марсіянські машини смерті».

Він підвів очі на триніжок, сподіваючись, що в ранковому світлі той буде більше схожим на жаровню: жаровня та й по всьому. Але Пол із подивом виявив, що силует і досі нагадував одну з невпинних руйнівних машин Веллса.

«Тобі вчора думка запала… Що ж то було?»

І він знову згадав пісню, яку виконували «Траммпс».