Розділ «ІІІ Пол»

Пол

Нічого не виходить. Останні півгодини я намагався заснути, але не зміг. Коли я пишу, то ніби перебуваю під впливом наркотиків. І це єдине, чого я прагну. Сьогодні ввечері я перечитав написане… Напрочуд живі образи, як на мене. Але я знаю, так тільки здається, оскільки моя уява заповнює всі пробіли, які можуть спантеличити іншу людину. Певно, я зарозумілий. Але ж це магія… я не можу жити в реальному світі. Я просто божеволію.

Джон Фаулз. «Колекціонер»

— Господи Ісусе, — простог ав Є і зробив судом ий ривок уперед. Джеффрі схопив друга за руку. Мо ото ий бараба

ий дріб пульсував у його голові, аче спів маяч ого вбивці. авколо их пролітали бджоли, але жод а е зупи ялася. Комахи мчали повз их до галяви и, іби їх при ягував маг і. Здригаючись, Джеффрі зрозумів, що ак

Пол підняв машинку та потрусив її. Невдовзі на дошку, перекинуту через бильця візка, випав маленьких шматок металу. Пол узяв його до рук і роздивився.

Це була літера «т». Друкарська машинка щойно скинула літеру «т».

Пол подумав: «Поскаржусь керівництву. Я не просто попрошу нову машинку, я її, бляха, вимагатиму . У неї є гроші, це я напевне знаю. Скоріш за все, вона їх никає серед консервації в сараї або ж заховала десь за стінною обшивкою в Місці для Сміху. Але грошенята в неї є. А «т», Боже мій, це ж друга найуживаніша літера в алфавіті!»

Звісно, він не стане ні про що просити Енні, а тим паче вимагати. Колись він був чоловіком, здатним хоча би просити . Тому чоловікові боліло набагато сильніше і не було чого втрачати, а насамперед не було цієї лайняної книжки. Той чоловік просив . Яким би нестерпним не був тоді біль, Пол хоча би наважувався виступати проти Енні Вілкс.

Колись він був цим чоловіком. Соромно визнавати, але той чоловік мав дві великі переваги над теперішнім Полом: у того чоловіка було дві ноги… і великі пальці на обох руках.

Пол замислено сидів у візку, а потім перечитав останній рядок (подумки заповнюючи пропуски) і повернувся до роботи.

Краще так.

Краще не просити.

Краще не злити.

За вікном гуділи бджоли.

Настав перший день літа.

во н о й було.

— Пус т и ме н е, — загарчав Є н і, с т искаючи правицю в кулак, ки н увся н а Джеффрі. Ві н н авіже н о вирячив очі, обличчя смер т ель н о зблідло, і, здавалося, ві н ге т ь н е розумів, х т о н е пускав його до коха н ої. Джеффрі все холод н окров н о обміркував і збаг н ув: коли Гезекая розсу н ув гілки кущів, Є н ові відкрилася кар т и н а, яка прак т ич н о позбавила його здорового глузду. Ві н досі бала н сував н а межі божевілля, і н айме н шого пош т овху було би дос т а тн ьо, аби ві н перейшов т у межу. Якби це с т алося, ві н би забрав Мізері з собою.

- Є н е…