Розділ «ІІІ Пол»

«Палай, лялечко, палай, гори, мамцю!»

«Та ну? І що ж це за мамця така? Вона навіть свічки тобі не лишила. Ти навіть бздіння підпалити не можеш».

І тут надійшло послання від хлопців з цехів.

«Не треба зараз чи просто тут нічого палити».

«Про що це ви, в біса, мовите, хлопці? Хоч натякніть».

І осяяння прийшло, прийшло одразу, як і всі геніальні ідеї, таке гладеньке, чепурненьке й абсолютно беззаперечне у своїй зловісній досконалості.

«Гори, мамцю…»

Він глянув на жаровню. Здавалося, мав повернутися біль від спогадів про те, що вона йому зробила, — що вона змусила його зробити. Полу дійсно стало боляче, але відчуття було слабке й приглушене, нирки стугоніли набагато сильніше. Що вона там учора казала? «Усе, що я зробила, так це вмовила тебе знищити погану книжку й написати найкращу ».

Дивно, але, з якогось погляду, Енні сказала правду. Можливо, він занадто переоцінив принади «Швидких автівок».

«Годі шукати виправдання, Поле, — нашіптувала йому якась частина свідомості . — Якщо ти коли-небудь звідси виберешся, то таким самим чином зможеш себе переконати, що тобі не так уже й погано живеться без лівої ноги. Чорт забирай, менше нігтів підрізати! А протези зараз роблять дивовижні. Ні, Поле, то була збіса хороша книжка і збіса хороша нога. Не будемо себе обманювати».

І одночасно глибша частина його свідомості підозрювала, що саме такі думки скидаються на брехню .

«То годі брехати, Поле. Говори правду, щоб йому. Ти ж не станеш обманювати самого себе. Чоловік, який пише книжки, як оце ти, такий чоловік може обдурити всіх, і тому йому ніколи не можна обманювати себе. Смішно, звичайно, але це справді так. Як зав’язнеш у цьому лайні, то накривай друкарську машинку рядниною та переучуйся на брокера чи щось у цьому роді, а на кар’єрі письменника можеш поставити хрест».

Так де ж правда? Правда , якщо розбиратися по суті, полягала в тому, що недбале ставлення критиків до його робіт зробило з Пола «письменника популярного жанру» (наскільки він розумів, цей титул стояв лише на один щабель вище за «писаку»), і це завжди його ображало. Таке тавро не відповідало його уявленню про себе як про Серйозного Письменника, який пише лайняні сентиментальні романи, щоби спонсорувати свою (вступає духовий оркестр!) СПРАВЖНЮ ТВОРЧІСТЬ! Чи він ненавидів Мізері? Чи ненавидів її по-справжньому? Якщо так, то чому він так легко зісковзнув у її світ? Не просто легко, а з блаженним полегшенням, ніби пірнув у теплу ванну з хорошою книжкою в одній руці та пляшкою холодного пива в другій. Можливо, він ненавидів її лише тому, що обличчя Мізері на суперобкладинці завжди відтіняло його власний портрет і критики не мали змоги розгледіти, що перед ними — майбутній Майлер або Чивер[155], що вони мали справу з важкоатлетом від словесності. А чи не трапилося в результаті, що його «серйозна робота» перетворилася на спосіб самовираження, на крик душі? «Подивіться на мене! Подивіться, як гарно я пишу! Агов, люди! Тут я веду мову від різних персонажів! А тут у мене — потік свідомості! Це моя СПРАВЖНЯ ТВОРЧІСТЬ, ви, лайноголові! Не СМІЙТЕ відвертатися від мене! Не СМІЙТЕ, ви, кукурікнуті паскудники! Не СМІЙТЕ відвертатися від моєї СПРАВЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ! Не СМІЙТЕ, інакше я…»

Що? Інакше ти що? Відріжеш їм ноги? Відпиляєш пальці?

Раптом Пола пробрали дрижаки. Йому знову захотілося випорожнитися. Він схопив судно, і, зрештою, йому це вдалося, хоча боліло гірше, ніж минулого разу. Під час сечовипускання він стогнав і продовжував стогнати навіть тоді, коли управився.

Нарешті почав діяти благодатний новріл. Пола потягнуло на сон.

Крізь важкі, напівопущені повіки він глипнув на жаровню.

«А що б ти відчув, якби вона змусила тебе спалити “Повернення Мізері”?» — шепнув йому внутрішній голос, і Пол злегка здригнувся. Поринаючи в дрімоту, він усвідомив, що так, йому б дуже боліло. У порівнянні з цими муками біль від утрати «Швидких автівок» радше скидався на інфекцію нирок, аніж на агонію від утрати кінцівки, коли Енні рубанула сокирою та відтяла ногу, редагуючи форму його тіла.

Але ще він усвідомив, що питання полягало не в цьому.

Питання полягало в тому, що тоді відчуватиме Енні .