Розділ «Майстер і Маргарита»

— Доводиться вірити, — сказав прибулий, — та, звичайно, багато спокійніше було б вважати вас виплодом галюцинації. Вибачте мені, — схаменувшись, додав майстер.

— Ну що ж, як спокійніше, то й вважайте, — чемно відповів Волянд.

— Ні, ні, — злякано казала Маргарита й торсала майстра за плече. — Опам’ятайся! Перед тобою насправді він!

Кіт утрутився й тут.

— А я й правда скидаюся на галюцинацію. Зверніть увагу на мій профіль у місячному світлі. — Кіт поліз до місячного стовпа й хотів щось іще казати, та його попросили замовкнути, й він, відповівши: — Гаразд, гаразд, ладен мовчати. Буду мовчазною галюцинацією, — замовк.

— А скажіть, чому Маргарита називає вас майстром? — запитав Волянд.

Той посміхнувся й сказав:

— Даруйте їй цю слабкість. Вона занадто високої думки про той роман, що я написав.

— Про що роман?

— Роман про Понтія Пилата.

Тут знову заколисалися й заскакали язички свічок, забряжчав посуд на столі, Волянд розсміявся громовим сміхом, але нікого не настрахав і сміхом цим не здивував. Бегемот чомусь зааплодував.

— Про що, про що? Про кого? — промовив Волянд, переставши сміятися. — Оце тепер? Це дивовижно! І ви не могли знайти іншої теми? Дайте-но подивитись, — Волянд простяг руку долонею догори.

— Я, на жаль, не можу цього зробити, — відповів майстер, — тому що я спалив його в грубі.

— Даруйте, не повірю, — відповів Волянд, — такого бути не може. Рукописи не горять[326]. — Він обернувся до Бегемота й сказав: — Ану ж, Бегемоте, дай-но сюди романа.

Кіт миттю зіскочив зі стільця, і всі побачили, що він сидів на грубому стосі рукописів. Верхній примірник кіт з уклоном подав Воляндові. Маргарита затремтіла й закричала, хвилюючись знову до сліз:

— Ось він, рукопис! Ось він!

Вона кинулася до Волянда і в запалі додала:

— Всесильний! Всесильний!

Волянд узяв до рук поданий йому примірник, повернув його, відклав убік і мовчки, без усмішки, утупився в майстра. Та той невідь-чого запав у тугу та неспокій, підвівся зі стільця, заламав руки і, звертаючись до далекого місяця, здригаючись, став бурмотіти:

— І вночі при місяці мені немає спокою… Навіщо стривожили мене? О боги, боги…