Розділ «Майстер і Маргарита»

— А число? — пискнув Микола Іванович.

— Чисел не ставимо, з числом бомага стане недійсною, — озвався кіт, підмахнув папірця, звідкілясь витяг печатку, за всіма правилами подихав на неї, відтиснув на папері слово «сплочено» й вручив папірця Миколі Івановичу. Відтак Микола Іванович безслідно зник, а на його місці з’явилася нова несподівана людина.

— А це що за один такий? — бридливо спитав Волянд, рукою затуляючись від світла свічок.

Варенуха повісив голову, зітхнув і тихо сказав.

— Відпустіть назад. Не можу бути упирем. Бо ж я тоді Римського мало не на смерть з Геллою вколошкав! А я не кровожерний. Відпустіть.

— Це що ще за маячня? — спитав, наморщивши чоло, Волянд. — Який такий Римський? Що це ще за нісенітниця?

— Прошу не турбуватися, мессіре, — озвався Азазелло й звернувся до Варенухи: — Грубиянити не треба телефоном. Брехати не треба телефоном. Второпав? Не будете більше цього робити?

З радости усе скаламутилося в голові Варенусі, обличчя йому засяяло, й він, не розуміючи, що каже, забурмотів:

— Істинно… тобто я хочу сказати, ваша ве… зараз по обіді… — Варенуха притискав руки до грудей, благально дививсь на Азазелла.

— Гаразд, додому, — відповів той, і Варенуха розтанув.

— Тепер усі залиште мене самого з ними, — наказав Волянд, вказуючи на майстра та на Маргариту.

Наказ Волянда було виконано вмить. По хвилі мовчання Волянд звернувся до майстра:

— То, отже, до арбатського підвалу? А хто ж писатиме? А мрії, натхнення?

— Я більше не маю жодних мрій і натхнення теж не маю, — відповів майстер, — ніщо мене довкола не обходить, окрім неї, — він знову поклав руки на голову Маргарити, — мене зламали, я нуджуся, і я хочу до підвалу.

— А ваш роман, Пилат?

— Він мені ненависний, цей роман, — відповів майстер, — я надто багато зазнав через нього.

— Благаю тебе, — жалібно попросила Маргарита, — не кажи так. Завіщо ти мене мучиш? Ти ж бо знаєш, що я усе життя вклала в цю твою працю. — Маргарита додала ще, звернувшись до Волянда: — Не слухайте його, мессіре, він занадто замучений.

— Але ж треба що-небудь описувати? — казав Волянд. — Якщо ви вичерпали цього прокуратора, ну то почніть зображати хоча б того Альоїзія.

Майстер усміхнувся.

— Цього Лапшонникова не надрукує, та, крім того, це й нецікаво.