Розділ «Груповий портрет з дамою Переклали Євген Попович (розділ I-III, IX-XIV) та Юрій Лісняк (розділи IV-VIII)»

«непогано давав собі раду»; «збирач брухту» (батько після 1945 року);

«Вже тоді була для батька постійною спокусою — я не кажу спокусницею» (про Лотту Г.);

«тяжкі, дуже тяжкі» (про родинні зустрічі за чашкою кави з братом Генріхом);

«Наші поети так відважно чистили клозети» (після того як сама прочистила каналізацію у Маргрет, про Г. та Е.);

«Це» (повинно і може статись) «не в ліжку». «На природі, тільки на природі. Та постільна ідилія не для мене» (міркування в присутності Маргрет про акт, що його звичайно називають зляганням);

«для мене вмер ще за життя» (про свого чоловіка А. Пф., після того як він змусив її до названого вище акту);

«Зниділа вона там, зсохла з голоду, хоч я останнім часом щоразу приносила їй попоїсти, а як вона померла, то її просто закопали в саду, без нагробка й без нічого; я, коли прийшла востаннє, відчула, що її вже нема, а Шойкенс мені сказав: „Шкода праці вже, панночко, шкода праці — чи, може, з землі вигребете?“ Я тоді пішла до ігумені й стала допитуватися, де Рахель, але мені сказано, що вона виїхала, а як я спитала, куди, ігуменя наче злякалась і відповіла так: „Дитино моя, чи ви вже зовсім схибнулися?“» (Про смерть Рахелі);

«невимовно гидко» (про пригоду з А.);

(аж млість бере, коли гляне) «на оті купи новеньких грошей» (про свою службу в батьківській фірмі під час війни);

«помста» (гадка Лені про мотиви батькових махінацій з «мертвими душами»);

«саме в ту мить ота клята стрілянина розлящалась, аж страх» (хвилина Борисового освідчення);

«поєднання» (Лені до Маргрет про акт, що його звичайно називають не так делікатно);

«Ти знаєш, я скрізь, скрізь бачу табличку: „Увага! Небезпечно для життя!“» (Про своє становище після першого поєднання);

«А навіщо мені було знати його (Борисове прізвище.— Авт.) відразу, адже ми стільки мали розповісти важливіших речей, а йому я сказала, що моє справжнє прізвище не Пфайфер, а Груйтен» (Лені до Маргрет про розмову з Борисом) ;

«топчуться на місці» (про американців);

«Адже це всього вісімдесят-дев'яносто кілометрів, чого ж воно так довго тягнеться?» (Див. вище);

«Ну чого вони вдень не прилітають, коли вони вже вдень прилетять, і чого ті американці не наступають, чого вони топчуться, це ж так недалеко!» (Про бомбардування та наступ американців, занадто повільний для Лені);

«місяць розкоші» (про жовтень 1944 року, коли було багато денних нальотів, що давали Лені змогу поєднатися з Борисом);

«Це я маю дякувати Рахелі й матері божій, вони обидві не забули, як я їх шаную» (про місяць розкоші);

«Обидва поети, коли хочеш знати, обидва поети» (про Бориса й Єргарда);